БРИГИНЕЦЬ🇺🇦

🌀 Володимир Зеленський,президент УкраїниЗвернення до польського народуДорогі поляки.Я звертаюся не до партій, не до штабів і не до тих, хто сьогодні намагається перетворити історію на інструмент передвиборчої боротьби.Я звертаюся до великої Польщі.До Польщі Іоанна Павла ІІ.До Польщі Леха Качинського.До Польщі Єжи Ґедройця.До тієї Польщі, яка завжди розуміла просту істину: без вільної України не буде безпечної Польщі.Коли сьогодні у Варшаві починаються дрібні суперечки про нагороди та ордени під час великої війни, я хочу нагадати про тих, на кому тримається справжній польський дух.Ми пам’ятаємо великого Папу Іоанна Павла ІІ, який молився у Києві й закликав очистити історичну пам’ять, поставивши те, що об’єднує українців і поляків, вище за те, що нас розділяє.Його портрети висять у ваших домівках — тож почуймо його слово.Ми пам’ятаємо президента Леха Качинського, який у 2008 році пророче попереджав світ:«Сьогодні Грузія, завтра Україна, а післязавтра — Польща».Він захищав не лише Україну. Він захищав майбутнє Польщі. Він розумів, що імперська Росія не зупиняється сама. Її зупиняють лише тоді, коли вільні народи стоять разом.І саме тому для українців і для величезної частини поляків його смерть у Смоленську назавжди залишилася не просто авіакатастрофою, а частиною великої російської війни проти нашого регіону, проти польської еліти, проти тих, хто бачив Москву такою, якою вона є.Сьогодні та сама імперська Росія щодня вбиває українців. І саме українські солдати зараз роблять те, про що попереджав Лех Качинський: зупиняють ворога до того, як він прийде далі.Ми пам’ятаємо Єжи Ґедройця, батька сучасної польської геополітики, який ще у ХХ столітті пояснив просту істину: незалежна Україна — це не проблема для Польщі, а умова її безпеки.І ми пам’ятаємо ще одну важливу річ.Коли польська держава хотіла вручити Ґедройцю Орден Білого Орла, він відмовився.Він не відмовився від Польщі.Він не відмовився від польської традиції.Він не відмовився від польсько-українського майбутнього.Він відмовився від ордена, бо вважав, що влада, яка його вручала, не має морального права приватизувати його ім’я і його спадщину.Тому не треба вдавати, що повернення ордена — це завжди неповага до народу.Іноді це навпаки — останній спосіб захистити честь того народу від тих, хто сьогодні говорить від його імені.Україна не шукає ворогів у Польщі.Розбирайтеся зі своїми орденами самі.Але ми не зробимо жодного кроку, який зашкодить українсько-польській дружбі, бо ця дружба значно важливіша за будь-який передвиборчий скандал.Польща — це не популізм окремих кабінетів.Польща — це велика інтелектуальна, духовна й державницька традиція, яка завжди знала, де справжній ворог.І сьогодні цей ворог не змінився.Це та сама Росія, яка вбиває українців на фронті, яка століттями намагалася зламати Польщу, і яка завжди виграє лише тоді, коли українці та поляки починають дивитися один на одного не як союзники, а як історичні вороги.Ми цього не дозволимо.Бо тільки разом — спираючись на мудрість ваших великих людей і на кров наших воїнів — ми здатні зламати хребет російській імперії.Непроголошена промова. Авторська версія звернення, яке, на мою думку, мав би виголосити Президент України.Олександр Бригинець.#Україна #Польща #Зеленський #Качинський #ІоаннПавлоІІ #Ґедройць #Росія #українськопольськедружба #історичнапамять #Нетелемарафон

🌀 Математика кремлівських «перемог»: Костянтинівка дорівнює Куп'янськуУ російській військовій науці — нове фундаментальне відкриття, яке нарешті пояснює, як працює генштаб окупантів. Z-пропагандист Романов вивів бездоганну математичну формулу сучасної кремлівської звітності: «Константиновка = Купянск».Для тих, хто не сильний у вищій воєнній математиці Шойгу-Герасимова, перекладаю цей ребус із каламбурно-рашистського на зрозумілу мову.Днями вусатий прессекретар Пєсков та особисто начальник генштабу РФ Герасимов із гордо піднятими підборіддями принесли Путіну у дзьобику чергову «перемогу» — звіт про те, що російська армія «повністю взяла під контроль Костянтинівку». У Кремлі відкоркували шампанське, гуйло вніс черговий прапорець у свою дерев'яну карту, а пропагандисти завели звичну шарманку про «незламну міць».Але тут, як завжди, виник прикрий нюанс: Костянтинівка про своє «взяття» чомусь нічого не знає і залишається під повним контролем ЗСУ.І коли навіть у найвідбитіших Z-воєнкорів починає сіпатися око від масштабу армійського фентезі, народжуються такі лаконічні пости. Формула «Костянтинівка = Куп'янськ» означає лише одне: Костянтинівка зараз перебуває під таким самим «контролем» Росії, як і Куп'янськ, про взяття якого Герасимов безбожно рапортував раніше у своїх вологих звітах. Тобто — виключно у віртуальній реальності кремлівських кабінетів.Я бачу в цьому прекрасну ілюстрацію того, як влаштована вся їхня система: 1. Генерали малюють стрілочки на картах, щоб порадувати самотнього діда в бункері й отримати черговий орден. 2. Дід щиро вірить, що захопив половину всесвіту. 3. Окупанти на місцях дивляться на це «взяття» через приціли українських дронів і тихо виють від безвиході, пишучи розпачливі рівняння в Telegram.ОТЖЕ:Скоро в російських підручниках з геометрії з'явиться нова аксіома: «Будь-яке українське місто вважається взятим, якщо Герасимову терміново треба виписати пресі нову порцію заспокійливого». Головне — не показувати гуйлу справжню карту, а то крихкий світ картонних перемог може раптово зруйнуватися.

Математика бункерного «вєлічія»​Якщо ви вважаєте, що путінські заяви про «3 000 квадратних кілометрів» — це перемога, то ви просто не вмієте користуватися калькулятором. Давайте порахуємо чисту математику цього божевілля.​При реальних темпах просування окупантів (близько 800 кв. км за пів року) та ціні цього просування (200 000 утилізованих росіян), один квадратний кілометр коштує Кремлю 2 500 «голубів миру». Щоб за такої геніальної стратегії завоювати всю Україну (603 628 кв. км), Путіну знадобиться 1,5 мільярда солдатів.​У перекладі на людську мову, це приблизно 10–12 повних демографічних складів сьогоднішньої РФ — разом із немовлятами, глибокими стариками, алкашами й тими, хто встиг втекти за кордон. Тобто, щоб отримати одну завойовану Україну, Путіну десь треба взяти щонайменше 10 нових Росій, які він зможе повністю, під нуль, злити в унітаз війни.​Тепер щодо часу. Просуваючись на шалені 0,13% української території за пів року (або близько 0,26% на рік), Кремль планує вийти на наші кордони приблизно через 380–400 років.​До чого вся ця вища математика?​А до того, щоб Путін і далі продовжував з гордим виглядом викладати цю історію своїм підданим. Головне — не показувати їм калькулятор. Бо якщо середньостатистичний росіянин раптом навчиться ділити й множити, він зрозуміє, що його правнуки у 2400-му році все ще штурмуватимуть ту саму лісосмугу під Покровськом. Втім, лічильник працює, а їм — подобається.https://youtu.be/8NUSA-GqOks

🌀 Ось прочитав у ворога👇❗️🇺🇦 Україна створює літаючі мотоцикли для прориву фронтуЗСУ готують небезпечний тяхнологічний стрибок для обходу мінних полів і ліній оборони. Керівник українського оборонного кластера Brave1 Андрій Гриценюк анонсував розробку військових аеробайків і аеробаггі.▪️Цей транспорт призначений для надшвидкої доставки штурмових груп на передову в обхід використання традиційної бронетехніки.Швидкість до 200 км/год, робота на звичайному паливі або електриці та висока автономність. Розробляються безпілотні версії, що доставляють до точки призначення і самостійно повертаються без пілота. Для створення літаючих машин Київ використовує готові європейські технології:➖Шведський Jetson ONE: ультралегкий електричний мультикоптер на алюмінієво-вуглепластиковій рамі з вісьмома двигунами, що не вимагає складних навичок пілотування (відео).➖Польський Volonaut Airbike: апарат з п'ятьма реактивними двигунами і вуглепластиковим корпусом, який у 7 разів легше звичайного мотоцикла (фото).

🌀 Іранська нафта «за розпорядженням», або Чому Трамп — це ще не вся геополітикаТут підвезли прекрасну аналітику від Bloomberg та Vortexa, яка змушує щиро посміхнутися. Пам’ятаєте, як Тегеран пафосно святкував «дипломатичну перемогу», коли Вашингтон після чергового загострення в Ормузькій протоці тимчасово призупинив морську блокаду і дав Ірану 60-денне вікно для легального продажу нафти? Ну, мовляв, «перси нагнули систему».Минуло трохи часу, і станом на 1 липня в морі бовтається 58 мільйонів барелів іранської нафти та конденсату. І понад 90% цього добра взагалі не мають чіткого пункту призначення. Танкери сором'язливо пишуть у документах «за розпорядженням» або тримають курс на Сінгапур, щоб у Малаккській протоці по-тихому переливати це золото з судна на судно, маскувати під «малайзійську суміш» і штовхати хоч комусь із дикими знижками.Виникає логічне питання: а чому черга з покупців не вишикувалася? Дозволив же сам Трамп!А прикол тут криється у двох неймовірно важливих моментах, які є прекрасним, жирним сигналом для Кремля.Акт I. Трамп — це не весь світ (привіт Кремлю)Головний юридичний тупик Тегерана, який зараз уважно мають вивчати в Москві: те, що Трамп тимчасово зняв американські обмеження, взагалі не означає, що санкції скасував Європейський Союз чи Велика Британія.Санкції Брюсселя та Лондона діють у повному обсязі. А де реєструються, страхуються і перестраховуються майже всі найбільші легальні танкерні флоти світу? Правильно — у європейських та британських компаніях і пулах (P&I Clubs). Без міжнародної страховки жодне притомне судно до іранського термінала навіть не наблизиться.Це розкішне наочне припущення для росіян, які свято вірять, що якщо вони про щось кулуарно домовляться з Трампом, то з них автоматично знімуть усі зашморги. Ні, хлопці. Європа та Велика Британія мають власну суб'єктність, свої санкційні пакети й абсолютно не збираються танцювати під дудку Вашингтона, коли йдеться про фінансування диктатур. Іран це вже відчув на своїй шкурі: американське «вікно» відкрите, але зайти в нього не дає європейський замок.Акт II. Світ навчився жити без токсичного паливаДруга іронія долі полягає в тому, що поки Іран воював, а Росія бавилася в газові та нафтові шантажі, глобальний ринок... просто пішов далі.Світ не просто перебудував логістику — він адаптувався. Поки тривала блокада Затоки, азійські гіганти (Китай та Індія) не сиділи при свічках. Вони уклали довгострокові контракти з адекватнішими гравцями — Саудівською Аравією, ОАЕ, Кувейтом. Плюс, нафтопереробна сфера самого Китаю зараз переживає не найкращі часи, і обсяги переробки впали.І ось результат: на ринку утворився профіцит. Ціни падають, легальної нафти валом. І з'ясувалося, що світова економіка чудово навчилася обходитися не лише без російського кривавого ресурсу, а й без іранського. Навіть коли іранську нафту офіційно «дозволили», вона виявилася нікому не потрібною на колишніх умовах. Бо навіщо зв’язуватися з токсичним теневим флотом Тегерана, ризикувати потрапити під європейські санкції чи чекати, що Трамп завтра передумає і закриє вікно достроково, якщо можна спокійно купити чистий продукт у нормальних постачальників?ОТЖЕ:Тегеран став заручником власного статусу міжнародного вигнанця. Вони отримали дозвіл на продаж, але не можуть ним скористатися, бо капіталізм і європейська принциповість виявилися сильнішими за геополітичні компроміси Білого дому.Нафта «прокисає» в танкерах, 60-денний лічильник невблаганно цкає (дедлайн 21 серпня), а грошей як не було, так і немає. Чудовий кейс, який доводить: статус «токсичного спонсора тероризму» не змивається одним розчерком пера американського президента. Російським колегам Ірану по нещастю — приготуватися і занотувати.

Битва за вулицю Тухачевського: Геополітичний розклад, де всі залишилися при своїх шісткахАкт I. Український трек: «Турецький марш» та орден Поштової СкринькиУ той час як на папері посли НАТО щедро відсипали нам €70 мільярдів на 2026 рік (гуляємо!), європейське майбутнє раптом почало пахнути не круасанами, а турецьким кебабом.Схоже, «дух вступу до ЄС» урочисто приєднався до списку безповоротно втрачених ілюзій. Головне хобі Банкової — посваритися з усіма сусідами одночасно, заблокувати реформи й відправити польські ордени «Новою поштою» назад у Варшаву — дало закономірний результат. Брюссель посміхнувся і м'яко перевів нас на «турецький формат» інтеграції. Тобто, ми тепер офіційно стаємо «вічними кандидатами». Наші онуки, можливо, ще застануть відкриття 34-го розділу про гармонізацію стандартів вирощування карпатського буряка, але не раніше.Щоб закріпити успіх, у НАТО теж вирішили зняти рожеві окуляри: * Італія заблокувала гроші на 2027 рік (бо навіщо планувати так далеко, якщо в Римі уряд може змінитися тричі за літо?). * Білий дім особисто викреслив із документів пасаж про «нерозривний зв'язок між безпекою України та Європи». Мовляв, зв'язок, звісно, є, але якщо вас там почне припікати, то Європа — сама по собі, а у Вашингтона якраз покерний турнір із Китаєм.Акт II. Російський трек: Коли «Анкорідж» наказав довго житиАле якщо у нас «дух ЄС» просто тихо відійшов у вічність на лікарняному ліжку, то у Кремлі відбулися офіційні, пишні похорони з оркестром. «Дух Анкориджа» офіційно помер і згнив.Російські еліти цілий рік молилися на серпень 2025-го, коли Трамп на Алясці нібито пообіцяв Путіну «повернути все як було при дідусі Януковичі». Вони вже малювали карти нового поділу світу, чекали Кушнера з валізами грошей і думали, де ставити пам'ятник «Трампу-визволителю».I тут виходить Джей Ді Вєнс і з фірмовою посмішкою пояснює: *«Хлопці, Дональд просто любить перемішати карти, надурити лохів, підняти ставки і подивитися, у кого першого витечуть мізки»*. Щойно Марко Рубіо додав, що весь цей «дух» надули в кабінетах Луб'янки, самому Путіну довелося виповзти до журналіста Зарубіна і, кривлячись від болю, визнати: *«Ну... е-е-е... взагалі-то жодних угод ми там не підписували»*.Тепер у Кремлі паніка, бо Трамп замість «миру» приніс нову колоду карт, де у Росії на руках лише шістки: 1. Воєнна «велич» стиснулася до масштабів ЖЕКу. Путін особисто звітує про взяття вулиці Тухачевського у вимерлому селищі на Донбасі. Великий геополітик тепер працює екскурсоводом по руїнах. 0,6% території України за рік м'ясних штурмів — це успіх, гідний другої армії світу. 2. Паливний колапс. Поки нафтобази горять від українських «прильотів», ціни на нафту котяться вниз. Танкери СПГ від розпачу озброюють двома кулеметами на містку. Плисти на гігантській газовій бомбі, яка світиться на радарах ЗСУ, та ще й з кулеметом — це найкращий спосіб влаштувати салют, який буде видно з космосу. 3. Пекінський нашийник. Оскільки Трамп кинув, Путіну залишається тільки повзти під стіл до Сі Цзіньпіна. Але «товариш Сі» ядерною кнопкою гратися заборонив, а за кожен контейнер із чипами забиратиме Сибір за ціною металобрухту.ОТЖЕ:Ми, звісно, залишилися без європейських авансів, зате з купою внутрішніх скандалів і перспективою будувати «вічний кандидатський стаж» за турецьким зразком.Але на сусідньому болоті ситуація куди яскравіша: цар залишився без американського «друга Дональда», з виснаженим ВПК, паливною кризою та повною кишенею мікросхем від китайських пральних машин. Конвеєр ще крутиться за інерцією, але везти наступну партію «визволителів» на фронт незабаром доведеться на китайських мопедах під прикриттям дірявого кулемета з нафтового танкера.Єдине, що дає надію в цьому морі цинізму: хоч політичний ЄС від нас і відпливає, гроші на війну та фінансовий «кешбек» нам поки що справно надсилають. Бо як би Білий дім не викреслював формулювання з паперів, реальність не зміниш — безпека Європи все одно нерозривно пов'язана з Україною. Навіть якщо Україна тимчасово вирішила повчитися дипломатії в Анкари.

🌀 СМОРІД КОМПРОМІСІВ. Або КОЛИ ЧЕКАТИ РЕВАНШУ... (Частина 2)Початок тут 👈Коли нинішні компроміси будуть переказані молодим уже не як вимушена пауза, а як “вкрадена перемога”. І тоді на Близькому Сході постане не старий Іран аятол, а нова, молодша, зліша ідеологічна машина, яка скаже: наші старі вожді були слабкими, вони не дотиснули, вони зрадили революцію заради перепочинку. Ми повернемося й завершимо.Ось чому розмови про компроміс сьогодні треба вести дуже обережно.Проблема не в самому компромісі. Проблема в тому, що компроміс без переламу інституцій і без краху імперської логіки майже завжди працює як інкубатор майбутнього реваншу.Саме тому сьогодні так важливо не просто зупинити війну, а зрозуміти, чим саме вона закінчується.Якщо вона закінчується руйнацією імперського механізму — це один сценарій.Якщо вона закінчується втомленою паузою, під час якої агресор лишається цілим, озлобленим і переконаним, що його знову “обдурили”, — це зовсім інший сценарій.І другий сценарій набагато страшніший, ніж здається сьогоднішнім дипломатам.Бо вони думають, що купують мир.А насправді можуть купувати відстрочку до наступного вибуху.Історія Росії це вже довела.Від 1991-го до 2008-го минуло сімнадцять років.Сімнадцять років від падіння імперії до її першого відкритого реваншистського удару.Саме тому апокаліптичні прогнози про майбутню велику війну не є просто жанром політичної фантастики. Вони можуть бути грубими в деталях, пафосними у формі, надто сміливими в датах. Але нерв у них правильний: якщо імперію не доламати, вона не заспокоїться. Вона перетворить свою поразку на легенду. А легенда завжди небезпечніша за реальність.Бо реальність вчить обережності.А легенда вчить мститися.І якщо сьогоднішні війни закінчаться не розвалом агресивних імперських моделей, а лише компромісом без очищення, без деконструкції міфу, без примусового одужання, тоді світ не отримає миру. Він просто отримає п’ятнадцять років відносної відпустки перед новим заходом у ще гірше пекло.Найгірше в недоробленій війні те, що її продовжують уже не ті, хто воював, а ті, кого виховали на образі “вкраденої перемоги”.Саме з цього і починаються справжні великі вибухи.Малоймовірно, що я проживу ще 15+ років, тож реваншу в дії не побачу. Але, однак, не кажіть, що я вас не попереджав...

🌀 ❗️ Чому Вірменія не боїться, коли її Росія лякає прикладом України?Помічник Путіна Юрій Ушаков знову витягнув із шухляди улюблений кремлівський темник: заявив, що Єреван іде «українським шляхом» і натякнув на «аналогічні наслідки». Цю страшилку російські чиновники повторюють щоразу, коли прем’єр Нікол Пашинян робить черговий крок у бік Заходу чи заморожує участь в ОДКБ.Але чому в Єревані від цих погроз ніхто не панікує? Бо якщо прибрати пропагандистський шум, «український сценарій» для Вірменії — це чиста фантастика. І ось чому:1. Географічний тупик для КремляУ Росії немає спільного кордону з Вірменією. Щоб повторити масштабне вторгнення, Москві потрібен логістичний коридор. Через Грузію шлях закритий. Повітряний простір контролюється або Туреччиною (країна НАТО), або Азербайджаном, який разом із тією ж Анкарою після 2023 року став домінуючою силою на Південному Кавказі. Поява нових російських дивізій у регіоні явно не входить у їхні плани.2. Військова база в Гюмри — це заручники, а не кулакРосійська 102-га база у Вірменії налічує близько 2500 військовослужбовців. Без зовнішнього постачання та підтримки це угруповання в разі реального конфлікту опиниться в ізоляції. Вони не здатні ані змінити владу в Єревані, ані вести серйозну війну.3. Зникнення «карабаського важеля»Росія роками маніпулювала конфліктом навколо Нагірного Карабаху, тримаючи Вірменію на безпековому гачку. Після подій 2023 року, коли вірменське населення повністю залишило регіон, а РФ просто мовчки за цим спостерігала, цей важіль зник назавжди. Москві більше немає чого «захищати» чи «мирити» в регіоні.4. Жодних зачіпок для сепаратизмуВірменія — моноетнічна держава (понад 98% вірмен). Тут немає свого «Донбасу» чи «Криму», немає великих проросійських анклавів чи мовних розколів, які Кремль міг би використати як привід для гібридного втручання. Трюк із «захистом російськомовних» тут просто не працює. ОТЖЕ У Москви на вірменському напрямку залишилися тільки асиметричні економічні пакості: перекрити газ, влаштувати черговий «ремонт» на Вірменській АЕС або знайти «шкідників» у вірменському коньяку на митниці в Верхньому Ларсі.Тому погрози «українським шляхом» — це розписка Кремля у власному безсиллі. Коли імперія не може запропонувати ні безпеки, ні привабливого майбутнього, їй залишається тільки гарчати. Але вкусити тут вона вже не здатна.

🌀 🇫🇷🇺🇸 «Ефект Трампа»: чому Макрон заявляє, що США «вперше» підтримали Україну?Учора Еммануель Макрон підірвав інформпростір заявою: США вперше підписали документ G7, де визнали, що вони НЕ є нейтральними посередниками, а чітко стоять на боці України, її цілісності та санкцій проти РФ.У багатьох виникло логічне питання: «Чекайте, а що Америка робила попередні 4 роки?».Поясню на пальцях кулуарну логіку Макрона. Мова йде виключно про Трампа.Злам стратегії «арбітра»: Трамп довгі місяці тримав маску «нейтрального медіатора», який приїде і просто все порішає за 24 години, не обираючи сторін.Європейська пастка в Евіані: На саміті G7 Макрон зміг затягнути Трампа у спільне текстове русло. Поставивши підпис під декларацією, Білий дім офіційно зафіксував: США не над процесом, вони в коаліції партнерів Києва.Паніка в Кремлі: На болотах уже почався легкий тремор. Там так сильно чекали, що Трамп восени просто «вимкне» Україну, а тут Вашингтон підписується під розширенням військової допомоги та новими ударами по російській нафті.Трамп залишається Трампом і його позиція ще сто разів може хитнутися. Але Макрон свій проміжний кубок виграв: він публічно зафіксував американського президента в європейських координатах.Я можу розказати. 👇#Макрон #Трамп #G7 #Геополітика #Аналітика

🌀 ВБИТИ В СОБІ ДРУГАПолітики приходять і йдуть.А народи залишаються сусідами назавжди.Саме тому найнебезпечніше, що може зробити політик, — це навчити два народи боятися і ненавидіти одне одного. Бо політик піде. А ненависть залишиться.Сьогодні ми отримали дуже тривожний сигнал.Соціологічний центр IBRiS для Radio ZET оприлюднив результати опитування: 59,7% поляків уже виступають проти вступу України до Європейського Союзу.Ще три роки тому підтримка перевищувала 75%.Це вже не випадковість.Це результат політики.Як убивають дружбу між народамиКароль Навроцький вирішує свої політичні завдання.Йому потрібно мобілізувати польського виборця. Найпростіший спосіб — показати Україну не союзником, а конкурентом. Спочатку зерно. Потім Волинь. Потім ексгумації. Потім Білий Орел. Кожен новий конфлікт залишає слід у свідомості польського суспільства.Але є й друга сторона.Для української влади повноцінна європейська інтеграція означає не лише гроші.Вона означає незалежні суди.Реальну боротьбу з корупцією.Посилення парламенту.Вільні медіа.Правила, за якими вже не можна керувати країною в ручному режимі.Публічно сказати: «Ми не хочемо таких правил» — неможливо.Натомість завжди можна пояснити суспільству, що проблема не в реформах, а в тому, що «Польща нас принижує».І ось тут інтереси двох політиків несподівано збігаються.Один отримує додаткові голоси в Польщі.Другий — ще один аргумент, чому вступ до ЄС знову відкладається.Орбан пішов. Орбанізм залишився.Колись цю роль виконував Орбан.Тепер його вже немає при владі.Але аргументи залишилися.Нові політики змушені ними користуватися, бо вони вже пустили коріння у суспільстві.Саме цього я найбільше боюся у польсько-українських відносинах.Навроцький колись теж піде.Зеленський теж піде.Але якщо за цей час поляки звикнуть бачити в українцях проблему, а українці — у поляках зрадників, то наступним поколінням політиків доведеться роками розгрібати наслідки цієї кон'юнктури.Політики дуже люблять залишати спадщину.Найгірше, коли цією спадщиною стає взаємна недовіра між народами.Бо друга вбивають не тоді, коли починають стріляти.Друга вбивають тоді, коли власному народу починають пояснювати, чому він більше не друг.