Статистика telegram channel - @brigada46_brati

За наявною інформацією, на напрямку Павлоград — Покровськ — Дмитрівка суттєво зріс рівень небезпеки для цивільного транспорту та волонтерських екіпажів.На дорогах що ведуть до Павлограда фіксується активне застосування ударних безпілотників типу «Ланцет». Удари наносяться по рухомих цілях.У районах населених пунктів Богуслав та Миколаївка зафіксовано використання БпЛА типу «Молнія», які здійснюють удари безпосередньо по автомобілях.Противник веде активний моніторинг дорожньої обстановки та контролює трасу на ділянці від Покровська до Дмитрівки. Через підвищену загрозу рух на цьому напрямку є вкрай небезпечним.За вчорашній день на вказаній ділянці було пошкоджено понад 10 цивільних автомобілів.З огляду на ситуацію, цивільному населенню та волонтерам наполегливо рекомендується тимчасово утриматися від пересування трасою Покровськ — Дмитрівка та за можливості використовувати альтернативні маршрути.Поширення цієї інформації є важливим для зменшення кількості постраждалих та запобігання новим втратам серед цивільних осіб.

Сирський зустрівся з представниками медіа. Головне: ℹ️Ситуація на фронті💬Ситуація складна, але контрольована: активні бойові дії тривають на Покровському, Добропільському, Лиманському та Новопавлівському напрямках.💬За останній час Сили оборони України мають певні успіхи.💬Активний фронт має протяжність майже 1250 км. За рік ця лінія збільшилася приблизно на 200 км. Крім того, в нас ще є 2400 км, де не ведуться бойові дії, але там також повинні бути наші війська.💬Ворог застосовує приблизно вдвічі більше артилерійських снарядів, але ЗСУ компенсує це точністю ударів і розвідкою.💬Росіяни змінили тактику: використовують малі штурмові групи з 4-6 військовослужбовців для проникнення вглиб території.💬Територія, яка була звільнена, на сьогодні становить 168 кв. км, зачищено від диверсійних груп - близько 182 кв. км. Загалом приблизно 360 квадратних кілометрів станом на сьогодні були звільнені та зачищені від ворога і цей процес продовжується.💬Після успішних дій ЗСУ на Добропільському напрямку ворог відмовився від свого наступу на Новопавлівському напрямку та перекинув на Добропільський напрямок морську піхоту. 💬Щодня Сили оборони на Добропільському напрямку знищують по 200 і більше військовослужбовців ворога. ℹ️Створення штурмових військ💬Штурмові підрозділи стають одним з ключових елементів підвищення наступального потенціалу, що забезпечить адаптацію до сучасних викликів війни. 💬Кожен комбриг або командир корпусу просить на допомогу штурмові підрозділи, особливо там, де дійсно відбуваються активні бойові дії. 💬Штурмові війська показали високу ефективність, мають власні традиції, багато командирів - Герої України.ℹ️Програма DeepStrike💬За неповні два місяці уражено 85 важливих об'єктів на території ворога. З них 33 - воєнні цілі: бази, склади, арсенали, аеродроми, авіація на стоянках. Ще 52 - це об'єкти воєнно-промислового комплексу.💬Можливості воєнно-промислового комплексу противника істотно знижено - і ми бачимо це на полі бою. ℹ️Захист міст і енергетики💬Створюються новий рід військ у наших Повітряних силах - це безпілотні системи протиповітряної оборони. 💬Нарощуємо кількість наших бойових гелікоптерів, які також показують високу ефективність у боротьбі з дронами. В залежності від погоди, наші вертольоти інколи збивають до 40% дронів на своїх ділянках. ℹ️Майбутнє армії💬Концепція реформування і реорганізації ЗСУ в умовах війни передбачає перехід на корпусну систему.

Верховна Рада підтримала в першому читанні законопроєкт №13260 — він повертає повну кримінальну відповідальність за самовільне залишення частини (СЗЧ).Тепер скасовується частина 5 статті 401 КК: якщо військовослужбовець вперше залишив частину, добровільно повернувся і отримав дозвіл командира — це більше не звільняє від кримінальної відповідальності. Суд не зможе застосувати пом’якшувальні норми. Після набуття чинності закону всі випадки СЗЧ та дезертирства розглядатимуться як кримінальний злочин — аж до 5–10 років позбавлення волі.До моменту набуття чинності зберігається старий порядок: ті, хто залишив частину до 30 серпня 2025 року і повернувся через клопотання або згоду командира, ще можуть уникнути покарання. Далі — тільки суд.Головна мета змін — посилити дисципліну й відповідальність у армії під час війни, але в суспільстві вже обговорюють ризики та наслідки для мотивації військових.Плюси нового закону • Зміцнюється дисципліна та єдині стандарти служби у військових умовах — зникають "лазівки" для ухилення від відповідальності. • Закон стимулює повернення на службу вчасно, попереджає масове дезертирство. • Командири отримують чітке юридичне підґрунтя для підтримки боєздатності підрозділів і управління особовим складом.Мінуси й ризики • Жорсткість формулювань може демотивувати окремих військових, особливо у випадках морального виснаження чи стресу на фронті. • Відсутній облік складних життєвих обставин та психологічних проблем, які часто призводять до першого СЗЧ, це особливо актуально для новобранців. • Є ризик різкого збільшення кількості кримінальних справ, перевантаження судів і напруги серед військового колективу.

«Випробування війною»Структурна реформа дала силу новим корпусам, але справжнє випробування настало влітку 2024 року — під час харківської наступальної операції та Курської операції.Особливо запам’яталася Курська: десантники діяли на головному напрямку удару. Дрони розвідували шлях, артилерія руйнувала опір, бронетехніка підтримувала просування. Це вже не були хаотичні штурми 2022-го — це була скоординована операція, де всі елементи працювали як механізм.Результатом стало визнання: ДШВ навчилися воювати як корпуси нового покоління. Але разом із успіхами спливли слабкі місця:логістика часто не встигає за темпами наступу;кадрові втрати серед офіцерів залишаються глибокими;виникла чітка залежність від західних поставок і технологій.Сьогодні ДШВ — це сила, що тримає удар. Їхні переваги — висока мобільність, бронетехніка, артилерія, кількість дронів. Проте слабкі сторони — брак підготовлених командирів, демографічні втрати, технологічна залежність — кидають виклик їхній стійкості.За три роки ДШВ пройшли шлях, який інші армії проходять десятиліттями. Але головне питання — чи вистачить у них сил зберегти боєздатність під час тривалої війни, чи їхня ефективність зникне, якщо ресурси вичерпаються?Саме тут знаходиться майбутнє ДШВ: як дієвої ударної сили, або лише міфу, що живе довше, ніж реальність на фронті.

«Від крилатої піхоти до корпусів»Лютий 2022-го показав: ДШВ України успадкували радянську модель, яка в умовах нової війни виявилася непридатною. Бригади десантників були «пожежною командою» — їх кидали туди, де фронт уже руйнувався: Київ, Миколаїв, Донбас. Завдання були непропорційні можливостям, втрати — величезні. У ті місяці стало зрозуміло: без структурної реформи ДШВ приречені.Протягом 2022 року ДШВ почали шукати нові форми застосування. Одним із перших яскравих епізодів стала Харківська наступальна операція у вересні. Тоді мобільні рейдові групи десантників глибоко проникали в тил противника, перерізали комунікації, блокували колони, що відходили. Ці дії дезорганізували російську оборону й прискорили обвал усього харківського фронту. По суті, саме тоді ДШВ вперше проявили себе як інструмент не лише оборони, а й наступу, де швидкість і мобільність відіграли вирішальну роль.2022–2023 роки стали часом «латання дір». Бригади намагалися інтегрувати дрони, бронетехніку, західну артилерію, але все це робилося фрагментарно. Кожен командир вирішував по-своєму, єдиної системи не існувало.Перелом настав у січні 2024 року, коли був створений 7-й корпус ДШВ. Вперше десантники отримали повноцінне оперативне об’єднання з власною артилерією, бронею, логістикою та управлінням. Це був крок, який перетворив їх із легкої піхоти на самостійний інструмент наступу.У 2025 році створення 8-го корпусу ДШВ закріпило новий статус. Тепер ДШВ — це не просто елітні штурмові частини, а армія в армії, з власним рівнем оперативного планування та незалежною роллю в загальних планах Генштабу.Разом із цим змінився і набір озброєння. Від старих БТР і БМД перейшли до техніки західного зразка: Bradley, Marder, Stryker. Корпуси отримали сучасні артсистеми — Caesar, Krab, PzH 2000. Але головним символом змін стали дрони. Розвідка, коригування вогню, FPV-удари, нічні атаки — все це стало невід’ємною частиною тактики.Таким чином, до 2025 року ДШВ перетворилися з «крилатої піхоти» на важкі мобільні корпуси, де броня, артилерія й дрони поєднані в єдиний ударний комплекс.Продовження буде

Місто над містом.Внизу - місто. Напівмертве, розвалене, без скла і без тиші. Місто, яке чіпляється за останні вулиці й підступи, щоб хоч трохи відтягнути час.А над ним - інше місто. Летюче.Поки на землі штурмують квартал за кварталом, у небі йде своя війна. Там, вище за Шевченка, над дорогами від Новодмитрівки та Миколаївки, у повітрі тісно, як на базарі.FPV, репи, ловці, скидуни, ретранслятори. Українські, російські, армійські, волонтерські, магазинні, кустарні. Кожен із завданням. Кожен комусь заважає.Один намагається дістатися до пікапа з БК. Другий тримає приціл на під'їзд. Третій помирає від РЕБа. Четвертий - повертається порожнім, як привид.Іноді вони стикаються, просто в повітрі. Іноді - спостерігають один за одним, ніби в шаховій партії.Іноді - вся ця повітряна каша зависає просто над лінією, і здається, що небо гуде наче старий трансформатор.І все це - просто над головою. А на землі, тим часом, іде робота. Повільно, з м'ясом, з безперервним підживленням піхоти, яку не шкодують.Ми тримаємо логістику на крихітній артерії від Костянтинівки. Підвезення під обстрілами, артилерія в кущах, вогневий контроль росіян над нашими дорогами - не в першій, усе, як завжди.Гарнізон внизу ще дихає. Але якщо нам перетиснути другу артерію - дихати ми перестанемо.Це не питання героїзму. Це питання логістики.Але навіть у такій м'ясорубці, найстрашніше - не міна, не дрон, не «Ланцет».Найстрашніше - тиша, яка приходить на хвилину. Бо якщо в небі немає дзижчання, значить, вони щось задумали.Небо над містом більше не мирне.Небо - це тепер теж місто. Тільки без вулиць. І практично без шансів на виживання.«Корнет» із Ч.Я.

Закінченню боїв і загиблим між Вовчею та Мокрими Ялами присвячуєтьсяЛейтенант звав цю місцевість Месопотамією. Казав - між двох річок, значить Межиріччя. Вовча ліворуч, Мокра Яла праворуч, а посередині - багнюка, кров і села із зоряними іменами. Останнє особливо. Пішли з неї вранці. Тихо пішли, без команди, без криків, без останньої гранати в зубах. Просто зняли прапор, зняли розтяжки, що змогли, і пішли. Як іде вода. Або як скисає молоко - непомітно. За три тижні вони потіснили нас так, що довелося йти поспіхом.Лейтенант раніше показував нам на планшеті, де колись стояли міста шумерів. Втикав пальцем: "Ось тут був Ур. А це - Лагаш. А ми зараз - у центрі цивілізації". Усі сміялися. У нього на розвантаженні висів жетон з Іраку. "Був уже в одній Месопотамії", - казав. "Тепер ось - в українській". Нам подобалося.На краю посадки лежав кинутий наші «очі». Ми ховали його в кущі, щоб не дістався ворогові, хоча було вже все одно - він більше не літає. Я згадав, як його перший раз запустили в той бік - туди, де тепер знову вони. Він гудів, як джміль, потім зник за лінією дерев. А за хвилину на екрані було видно: будинок, спалах, уламки. Тоді раділи. Тепер дивилися в той самий бік і мовчали.Сонце піднімалося швидко. Межиріччя в ранковому світлі виглядало як стара картина - плоске, випалене, з відблисками на висохлих калюжах. Під ногами хлюпала річка. Десь поруч гавкав бродячий собака. Усе виглядало так, ніби тут не було війни. Але коли повернеш голову, одразу бачиш: чорний слід від вибуху, окопи, гільзи, чиясь каска на бруствері.Один із наших, Слава, усе жартував: «А он за тим кущем на мене дружина чекає, з голубцями і пивом». Він ішов останнім і говорив із порожніми окопами. "До побачення, Месопотамія. Я до вас ще повернуся, як Саргон із заслання". Ми іржали, хоча ніхто не знав, хто такий Саргон. Може, він сам вигадав. Головне - іржали.На краю посадки, перед виходом, ми стояли хвилину. Просто стояли. Без молитов. Без гімну. Без кіношних фраз. Просто стояли, як стоять мужики, коли закінчується зміна, але додому йти нікуди.А потім розвернулися й пішли. Позаду залишилася земля між двох річок. Там знову буде війна. А ми - далі. До наступної Месопотамії.

- Ти ж пам'ятаєш його? Старший, із вісімдесятки. Високий, тихий.Так от. Повернувся.Просто так - приїхав на базу, виліз із машини, у якійсь дивній кофті, ніби з гуманітарки.Сів на ящик, сигарету дістав - і тримає в руці. Не курить. Дивиться, наче через усіх.Він пропав тоді, під Соледаром. Січень двадцять третього.Виходили вночі, зі сходу. Ходили чутки - у полон потрапив. Хтось бачив, хтось не впевнений.Півроку ні слуху, ні духу. Ми вже все. А тут - живий.Не говорить майже. Миється по три рази на день.Ставить берци рівно, п'ятами до дверей. На ліжку спить, ніби за статутом.Не їсть, якщо в їжі сіль відчуває. Каже, що запах - як у тих підвалах.Навіть не говорить - просто відсуває тарілку.На третій день поїхав кудись. Один. Без дозволу.Повернувся надвечір наступного дня: обличчя - у багнюці, наче із землі виліз,у руках - хліб, пляшка і чохол від ПТУРа. Ні слова.Командир тільки подивився і сказав: "Нехай дихає, якщо може."Усі його почали цуратися. Не тому що псих. А тому що тихий.Сидить на лавці й дивиться, ніби тебе немає. Або ти - не ти.Наче він у кімнаті, де хтось помер, і він ще не пішов.На п'ятий день сам узяв автомат і пішов із передовою групою.Командир не став питати.Пішов - як тінь. Повернувся за дві доби, кульгав злегка.Сів, налив собі води, сказав:- Працювало.І замовк.Ось тобі й повернення.Ти ж думав, полонених повертають додому. А іноді - просто назад. Не тому що вони потрібні тут, а тому що вони там уже не зможуть.Я слухаю його і намагаюся згадати 80ку в Соледарі. Не пам'ятаю. Але в історію вірю.

Бліндаж. Тихо. Занадто.Мені снилася мама.Не та, що з останньої фотографії. Не стара, не втомлена. А та, що з мого дитинства - з руками в борошні, із заплаканими очима, коли я пішов у перший клас без шапки. Вона стояла в нашому коридорі й запитувала: «Ти ще повернешся?»Я не знав, що відповісти. Навіть уві сні.Потім мені снився ворон, який сів на наш ДШК і почав сміятися. Сміятися так огидно, як тільки може смерть, яка не поспішає, але точно знає, що її час прийде. Він сказав: "Ви всі мої. Просто не поспішаю".Прокинувся в холодному поту. Бинти на ногах знову мокрі. Пульс - як у загнаного собаки. Вставати не хотілося. Ніхто не говорив уголос, але ми знали - вночі когось не стало. Просто один із нас не хропів. І все.Сни - це тортури. Тому що в них ти знову людина. Чуєш голоси, смієшся, бачиш сонце не крізь дим. Але потім прокидаєшся - і реальність як постріл у скроню: холодна, сіра, справжня.Я думаю, скоро перестану бачити сни. Це буде як відключення залишкової душі. Решта давно пішла - надія, злість, прихильність. Залишилася тільки інерція. І військові черевики, в яких я, здається, народився.Іноді я думаю: може, сон - це репетиція смерті. І тоді тут, на передку, ми - беззмінні актори. Граємо, поки хтось не вимкне світло.Курц

Поле. Порожнє, як усе всередині.Солдати - це не люди. Люди - це ті, хто на громадянці. У них будинки, діти, метро, кава навинос. У нас - усе штучне: їжа, світло, друзі, навіть спокій.Сьогодні знайшли обгорілого. Свого. Його винесло після прильоту за тридцять метрів від позиції. Його не впізнали відразу. Тільки за кулоном на шиї. Маленький хрестик, прикипілий до ключиці. Навіть Богу тут холодно.Я бачив, як один із наших - Грач - сидів поруч і курив. Він тримав свій автомат, як старий тримає палицю. Я запитав, навіщо сидиш? Він сказав: «Поки не охолов - ще ніби з нами».Ми більше не люди. Ми - тінь між розривами, ми - сіра маса, яка рухається, коли наказують. Ніхто з нас не знає, скільки днів ми тут. Календар скасували. Є тільки - до обстрілу і після обстрілу.Ти стаєш частиною пейзажу. Поруч із деревом, у якого немає верхівки, ти виглядаєш як частина природи - зламаний, чорний, мовчазний.А вночі ми мовчимо. Бо якщо ти заговориш - прийде реальність. А з нею прийде страх, і ти зрозумієш, що все ще живий. А бути живим тут - це болючіше, ніж померти.Курц