Місто над містом.Внизу - місто. Напівмертве, розвалене, без скла і без тиші. Місто, яке чіпляється за останні вулиці й підступи, щоб хоч трохи відтягнути час.А над ним - інше місто. Летюче.Поки на землі штурмують квартал за кварталом, у небі йде своя війна. Там, вище за Шевченка, над дорогами від Новодмитрівки та Миколаївки, у повітрі тісно, як на базарі.FPV, репи, ловці, скидуни, ретранслятори. Українські, російські, армійські, волонтерські, магазинні, кустарні. Кожен із завданням. Кожен комусь заважає.Один намагається дістатися до пікапа з БК. Другий тримає приціл на під'їзд. Третій помирає від РЕБа. Четвертий - повертається порожнім, як привид.Іноді вони стикаються, просто в повітрі. Іноді - спостерігають один за одним, ніби в шаховій партії.Іноді - вся ця повітряна каша зависає просто над лінією, і здається, що небо гуде наче старий трансформатор.І все це - просто над головою. А на землі, тим часом, іде робота. Повільно, з м'ясом, з безперервним підживленням піхоти, яку не шкодують.Ми тримаємо логістику на крихітній артерії від Костянтинівки. Підвезення під обстрілами, артилерія в кущах, вогневий контроль росіян над нашими дорогами - не в першій, усе, як завжди.Гарнізон внизу ще дихає. Але якщо нам перетиснути другу артерію - дихати ми перестанемо.Це не питання героїзму. Це питання логістики.Але навіть у такій м'ясорубці, найстрашніше - не міна, не дрон, не «Ланцет».Найстрашніше - тиша, яка приходить на хвилину. Бо якщо в небі немає дзижчання, значить, вони щось задумали.Небо над містом більше не мирне.Небо - це тепер теж місто. Тільки без вулиць. І практично без шансів на виживання.«Корнет» із Ч.Я.