BRD24 - Бердянськ 24

ЛІТЕРИ ЯК ЗБРОЯ ТА ПАМ’ЯТЬ. БЕРДЯНЕЦЬ АНДРІЙ ШЕВЧЕНКО СТВОРИВ НОВИЙ ШРИФТ «РОБІТНЯ» Автор віддає гарнітуру за донат для медичного батальйону «Госпітальєри»Шлях Андрія у світ шрифтів почався в художній школі рідного Бердянська. Понад 25 років він досліджує анатомію літер, перетворюючи дитяче захоплення на професію. Його досвід про те, як локальний контекст стає частиною великої української культури.«Я прожив у Бердянську все життя. Свій перший шрифт намалював ще чверть століття тому, а з 2005-го випускаю їх професійно. Це шлях довжиною в життя», – каже Андрій. Анатомія «Робітні»: експеримент у кожному штрихуНазва «Робітня» обрана не випадково. Це давнє українське слово, що означає «майстерня». Для автора було важливо знайти назву, яка б не лише гарно звучала, а й легко транскрибувалася латиницею, зберігаючи ідентичність.Сам шрифт – це баланс між логікою та творчим пошуком. Андрій зізнається, що проєкт вийшов дещо формалістичним, але водночас найбільш внутрішньо логічним.Трикутні засічкиГоловна фішка гарнітури. Вони роблять текст виразним у великих кеглях і водночас допомагають оку чіплятися за рядок під час тривалого читання.Характер літерОсоблива увага приділена динаміці. Автор зізнається в особливій любові до кириличної –ж– – вона тут жива та енергійна. Також велася довга робота над –б– та формою латинської –g–.Технічна довершеністьШрифт включає чотири накреслення – від делікатного «Regular» до потужного «Black». Помітні декоративні врізки фарбових пасток додають шрифту шарму й технічного присмаку.«Ідеї зазвичай приходять з олівцем у руках, але «Робітня» почалася одразу в цифровому редакторі. Я хотів створити робочу конячку, яка триматиме рядок своїми трикутничками», – пояснює дизайнер. Донат замість прайсуШрифти за донат Андрій Шевченко пропонує десяток років. Це вже традиція українського шрифтарства, обʼєднаного у віртуальну словолитню «Щедрик» (існує ще до великої війни, шрифт «Humus» було розробено в його рамках), що збирає пожертви для парамедиків. «Робітня» продовжує цю місію. Отримати шрифт можна за пожертву довільної суми на користь Медичного Добровольчого Батальйону Госпітальєри Hospitallers Paramedics.Це акт солідарності дизайнерської спільноти з тими, хто рятує життя в найгарячіших точках. Андрій підкреслює, що це не задля бізнесу, а можливість допомагати тим інструментом, яким ти володієш найкраще.Як підтримати ініціативу? • Перекажіть довільну суму на офіційній сторінці: hospitallers.life/needs-hospitallers. • Надішліть підтвердження оплати (скріншот) автору на електронну пошту [email protected] або повідомте про суму в коментарях до його дописів. • Використовуйте якісні українські шрифти та підтримуйте своїх.«Робітня» – це живий організм. Незабаром дизайнер планує розширити сімейство варіаціями з різними типами засічок та навіть безшарифною версією. Але найбільша мета лишається незмінною – повернутися додому.«У планах в мене власний шрифт для Бердянська. Ми обов’язково займемося ним, але вже після звільнення міста».

ОКУПАНТИ ЗАСУДИЛИ НА 22 РОКИ ЗА ДИВЕРСІЮ. ЩО ВІДОМО ПРО ДОЛЮ ПОЛОНЕНОГО БЕРДЯНСЬКОГО ВОЛОНТЕРА ВІКТОРА БОНДАРЕНКА?Пастор християнської євангельської церкви був волонтером ще з 2014 року. Він допомагав людям евакуюватися з окупованих територій Луганської та Донецької областей.Після повномасштабного вторгнення та окупації Бердянська чоловік надавав гуманітарну допомогу та вивозив людей з Маріуполя та околиць. У квітні 2022 року бердянця два тижні тримали на підвалі, але відпустили. Через два роки його затримали знову.Російські силовики викрали Віктора Бондаренка 7 травня 2024 року, коли той вийшов на прогулянку із собакою. Його звинуватили у підриві трансформаторної підстанції та лінії електропередачі в Бердянську. Спочатку чоловіка утримували у слідчому ізоляторі окупованого Мелітополя, потім перевели до СІЗО №1 у Донецьку. Про це «Бердянськ 24» дізнався з матеріалу ГО «Нові українські наративи».Віктору Бондаренку інкримінували кілька статей кримінального кодексу росії. Його засудили до 22 років позбавлення волі. 17 квітня 2025 року був апеляційний суд, але вирок залишили без змін. Після цього бердянця вивезли до росії та кілька разів етапували. Спочатку утримували у в’язниці в Таганрозі, потім у Кірові, а згодом відвезли на Урал. Зараз Брондаренко у Володимирському централі в Росії.«Люди казали, що бачили, як троє людей у чорному, двоє з них у масках, посадили його в автівку й повезли в невідомому напрямку. Вони намагаються пришити, що він був і в Мелітополі, і в Бердянську майже в один і той же час. Після оголошення вироку йому стало погано, викликали лікаря», – розповіла донька полоненого Марія. Відомо, що Бондаренко має кілька серйозних захворювань: вірусний гепатит С, дев’ять міжхребцевих гриж та артеріальну гіпертензію. Через стан здоров’я чоловік потребує спеціального харчування, постійного нагляду лікаря та реабілітації, чого немає у в’язниці.Сім’я спілкується з ним через адвоката. Той раз на місяць відвідує Бондаренка в колонії та передає листи. За словами адвоката, бердянець «вірить і чекає».Тим часом його сім’я бореться за звільнення полоненого. Донька пастора Марія розповіла, що бере участь у пресконференціях і мирних акціях за кордоном. Вона виступає в європейських інституціях, щоб привернути увагу світової спільноти до цивільних полонених.

СУДДЯ ЛОМЕЙКО, ЯКОГО НАМАГАЛИСЬ ЛІКВІДУВАТИ В БЕРДЯНСЬКУ, ОТРИМАВ ПІДОЗРУ В ДЕРЖЗРАДІВіталію Ломейку, судді Чернігівського районного суду Запорізької області, який після окупації залишився на захопленій території та почав працювати на росіян, оголосили підозру у державній зрадіПро це «Бердянськ 24» дізнався з тексту повідомлення про підозру та повістки про виклик, оприлюднених у березні 2026 року. У документі йдеться, що письмове повідомлення про підозру склали 13 березня 2026 року в межах кримінального провадження, відкритого ще 4 січня 2023 року, а самого Ломейка підозрюють у переході на бік ворога та наданні допомоги державі-агресору в умовах воєнного стану за ч. 2 ст. 111 КК України.За текстом повістки, Ломейка викликають до Запорізької обласної прокуратури на 23, 24 і 25 березня 2026 року для вручення підозри, допиту та інших слідчих дій. У документі також вказано його дату народження – 4 квітня 1975 року, а місцем проживання зазначене селище Чернігівка Бердянського району.Історія з Ломейком публічно тягнеться щонайменше з 2023 року. Ще тоді українські органи суддівського врядування фіксували, що він залишився на окупованій території, перестав виходити на зв’язок і фігурує в кримінальному провадженні про можливу держзраду. У травні 2023 року йому не дозволили звільнитися з посади за власним бажанням саме через наявність таких обставин.Після цього Ломейко неодноразово спливав уже в російському інформаційному полі. У жовтні 2024 року після вибуху автомобіля в Бердянську окупаційні ресурси заявили, що він вижив, і поширили відео, де Ломейко пояснював, чому пішов на співпрацю з росією. Тоді ж «Бердянськ 24» писав, що він був єдиним суддею на окупованій частині Запорізької області, який погодився працювати за російським законодавством.Згодом окупаційні медіа та російські слідчі заявили про затримання людини, яку назвали причетною до підриву його автівки. За версією російської сторони, вибуховий пристрій заклали наприкінці вересня 2024 року, але в момент вибуху в машині нікого не було. Про це «Бердянськ 24» повідомляв у листопаді 2024 року.Водночас уже у 2025 році українські та російські джерела підтверджували, що Ломейко не зник з публічного поля. «Слідство.Інфо» з посиланням на рішення Вищої ради правосуддя повідомляло, що в червні 2025 року його тимчасово відсторонили від здійснення правосуддя, а у матеріалах ішлося, що після повідомлень про нібито загибель він продовжував здійснювати правосуддя під окупаційною владою. Російський «Коммерсант» у липні 2025 року теж описував Ломейка як людину, яка продовжила працювати суддею після переходу Бердянська під контроль рф.Окремий штрих до цієї історії з’явився ще в 2024 році в російському юридичному медіа: там писали, що Ломейко претендував на посаду заступника голови так званого Бердянського міжрайонного суду, створеного окупантами.Де саме зараз перебуває Ломейко, достеменно й незалежно підтвердити неможливо. Але доступні російські та українські публікації свідчать, що після вибуху восени 2024 року він залишався живим і щонайменше до середини 2025 року його пов’язували з роботою на окупаційну судову вертикаль на захопленій частині Запорізької області.

Весняний ППОцид. СБС знищено вже 19 елементів ППО протягом 01-12 березня.Птахи СБС знищили ще два ЗРК: пускову С-300В та ЗРК Тор в ніч 12 березня 2026 р. та низку військових цілей.•Пілоти 9 бату Кайрос 414 обр Птахи Мадяра, застосовуючи засоби middle strike FP-2 українського виробництва з бойовою частиною 60-100 кг, вцілили за ніч потяг з ПММ (прикурений та палав у ТОТ Луганської обл), пускову установку ЗРК С-300В (впольована та знищена нп Боровеньки, ТОТ Луганської), логістичний хаб, склад бп, та інші військові обʼєкти.•ЗРК Тор виявили та знищили пілоти «Рейд» 413 оп СБС поблизу нп Бердянське, у ТОТ Запоріжської обл.•1 оц СБС відпрацював у ТОТ Запорізької обл обʼєкти хробачого Рубікону: тимчасовий пункт дислокації, склади, рембазу та майстерню бпла одночасово у 4 населених пунктах ТОТ Запорізької обл.Паралельно силами СБС здійснюється щодобове глибинне ураження цілей по території боліт рф, про що інформує Генштаб ЗСУ.Робота ж Птахів СБС по обʼєктам у ТОТ - за координацією новоствореного КЦ глибинного ураження СБС.Онлайн-табло СБС «ПІДРАХУЙКА»https://sbs-group.army/МАДЯР🇺🇦12.03.26 🔵МАДЯР🎞МАДЯР👥МАДЯР👥RB📷МАДЯР🇺🇦СБСонлайн«ПІДРАХУЙКА»СБС

«Я НЕНАВИДЖУ ТИХ УКРАЇНЦІВ». ЯК ОДНА ЕМОЦІЙНА ФРАЗА ЗРУЙНУВАЛА РОДИННУ БЛИЗЬКІСТЬБердянка Марина не чула тіткового голоcу три роки, бо та за менш ніж рік прийняла позицію ворогаДо 2022 року Марина та її тітка були дуже близькими. Але після окупації Бердянська їхні світи розійшлися. Марина обрала життя у вільній Полтаві, а тітка залишилася вдома, де поступово занурилася в російське інформаційне поле.Спочатку вони намагалися підтримувати зв’язок. Марина писала лише про побутові речі: про здоров’я, погоду чи домашніх тварин. Вона свідомо оминала політику, аби не спровокувати конфлікт чи не наражати тітку на небезпеку. Проте з боку тітки почав з’являтися незрозумілий страх.Страх перед повідомленнямТітка першою попросила Марину не писати їй часто. Вона пояснила це безпекою. Жінка боялася, що племінниця може надіслати українські новини або посилання на офіційні ресурси. В умовах окупації за такий контент у телефоні справді можна потрапити «на підвал».«Я ніколи не надсилала їй нічого, що могло б загрожувати її безпеці, – розповідає Марина. – Я розуміла, де вона знаходиться, але вона була настільки залякана пропагандою про всюдисущих агентів, що бачила загрозу навіть у звичайному «як ти?». Вона вірила, що будь-яке повідомлення з підконтрольної Україні території автоматично робить її підозрілою для окупаційної влади». Фатальна фразаПопри обережність Марини, напруга зростала. Під час однієї з емоційних суперечок тітка перейшла межу. Вона прямо заявила племінниці, що «ненавидить українців». Ці слова стали шоком для дівчини, яка в цей час волонтерила в Полтаві та щодня бачила наслідки російської агресії.Марина вирішила, що це наслідки нервового перенапруження і тітка напише слова вибачення. Але йшли тижні і місяці, а тітка мовчала. Тоді Марина зрозуміла, що вона зробила свій вибір.«Коли ти чуєш від рідної людини фразу про ненависть до твого народу, у тобі щось вмирає, – каже Марина. – Вона каже, що ненавидить українців, але я – українка. Мої друзі – українці. Люди, які допомагають мені в Полтаві – українці. Виходить, вона ненавидить і мене? Після цього я зрозуміла, що більше не хочу спілкуватися. Навіть якщо вона пошкодувала, те, що було в її голові в той момент, уже нікуди не зникне». Не спілкувалися три рокиМарина не чула голосу тітки вже три роки. Раніше вона сумувала за цим зв’язком, але зараз відчуває лише порожнечу. Вона прийняла рішення не виходити на контакт.Російська пропаганда руйнує не лише цілі міста, а й родини. Тітка боялася «українських новин», але в результаті сама зруйнувала стосунки словами, які неможливо забути.Ситуація Марини типова для багатьох українських родин, які перестали спілкуватися чере зстрах, різні позиції та пропаганду. В таких випадках відбувається декілька процесів одночасно: • Інформаційна ізоляція. Люди в окупації стають жертвами маніпуляцій. • Захисна реакція. Страх перед перевірками гаджетів переростає в агресію до тих, хто на волі. • Ціннісний розрив. Мова ворожнечі робить неможливим повернення до нормального діалогу.Марина продовжує будувати своє життя в Полтаві. Вона не знає, чи зможе колись знову назвати тітку близькою людиною, адже війна навчила її, що іноді мовчати – це єдиний спосіб зберегти залишки власної гідності та спокою.

ОЧОЛИВ ШКОЛУ ПРИ ОКУПАНТАХ. ЖИТЕЛЯ БЕРДЯНЩИНИ ЗАСУДИЛИ НА 3 РОКИЮрій Майсак став директором навчального закладу в селі НовотроїцькеСлідство встановило, що влітку 2022 року чоловік добровільно зайняв посаду директора Новотроїцької школи (село знаходиться в Андрівській громаді Бердянського району – ред.). Чоловік впроваджував російські стандарти освіти. Зокрема в школі замінили книжки та навчальні дисципліни, до державних свят країни-агресорки проводять лінійки під гімн рф з виносом прапору окупантів. Про це «Бердянськ 24» дізнався з судового вироку.Свідок, яка раніше викладала в цій школі, розповіла суду, що Майсак приходив до неї додому. Чоловік пропонував жінці роботу вчителя, а коли вона відмовилась забрав робочий ноутбук, який школа купувала своїм працівникам до окупації. Також жінка додала, що після цього випадку до неї часто стали приїздити російські військові. Вона також повідомила, що знає про так званий навчальний процес при окупантах.«Викладання за російськими законами проявляється у тому, що відбувається «промивання мізків» молодому поколінню. У них проходять години спілкування чи щось подібне, де розказують про «героїв СВО» і які вони патріоти. Викладання здійснюється російською мовою. На початку, начебто, були уроки української (як вони називали – рідної) мови, а на теперішній час української мови немає. Школа стала наче військовий об`єкт, туди навіть батьків не пускали: на вході сидів охоронець зі зброєю і лише діти туди могли заходити», – розповіла освітянка. Відомо, що до початку повномасштабного вторгнення Майсак працював шкільним сторожем, а з січня 2022 року вихователем групи подовженого дня. За словами свідків, його дружина не мала вищої освіти. Після повномасштабного творгнення та окупації села вона пішла навчатися до університету окупантів і тепер також працює в школі.Олександрівський районний суд Запоріжжя визнав Юрія Майсака винним у колабораційній діяльності. Після фактичного затримання на нього чекає 3 роки позбавлення волі. Протягом наступних 15 років він не має права обіймати посади в органах державної влади і місцевого самоврядування та займатися діяльністю, пов’язаною з освітнім процесом.

ВЕСНА В БЕРДЯНСЬКУ. КРИШТАЛЕВЕ МОРЕ, «МАРТОВСЬКІ» БИЧКИ ТА МІСТО, ЩО НАЛЕЖАЛО ТІЛЬКИ НАММи зібрали спогади мешканців про те, чим пахне, яке на смак та вигляд пробудження рідного містаКолір, що не повторюється вліткуНайперше, що відзначають бердянці – це неймовірна прозорість води. На відміну від літнього періоду, коли Азов прогрівається і «цвіте», весняне море вражає своєю глибиною та чистотою.«Море! Чисте, красиве, кришталеве!» – ділиться враженнями Оксана Єремеєва. Найкращою локацією для споглядання цієї стихії традиційно вважається Дальня Коса. Саме там, за нижнім маяком, море здається безкраїм, а повітря – максимально насиченим сіллю.«Море на Дальній Косі за маяком», – додає Василь Бондар, підкреслюючи особливий статус цієї заповідної частини міста. Аромати квітучого берегаВесна в Бердянську має свій парфум. Це складний коктейль із вологого морського бризу та солодкого запаху перших садів. Спочатку місто «вибухає» білим цвітом абрикосів, а згодом наповнюється пахощами тюльпанів та акації.«Колір моря був неймовірним. Повітря біля моря…» – згадують містяни в Instagram, додаючи, що саме в цей час дихати стає по-справжньому легко. Лариса Гринкевич та Таня Танюша солідарні в одному – головні візуальні символи сезону – це «Цвіт абрикосів» та «Перші тюльпани». У цей період навіть промислові райони міста завдяки зелені та квітам набувають затишного вигляду.Смак «мартовського» бичка та краса на вулицяхДля Бердянська весна – це ще й гастрономічний старт року. Поява рибалок на набережній та причалах говорить про початок сезону лову бичка.«Мартовські бички», – лаконічно зазначає Алексей Авксентьев. Саме березневий вилов цінується найбільше, бо риба в цей час найбільш жирна. Це справжній культурний код: від характерного запаху смаженого бичка в двориках Лісок до перших свіжих зв’язок на ринках.Проте місто прикрашає не лише природа. Окремий символ бердянської весни – це момент, коли люди нарешті змінюють важкі зимові пальта на легший одяг.«Дівчата», – емоційно нагадує у коментарях Ірина, підкреслюючи, що з появою весняної моди вулиці міста миттєво стають яскравішими за будь-яке цвітіння. Місто для своїхГоловна цінність цього сезону завжди була в спокої. Це час, коли можна пройтися парком Шмідта, посидіти на порожніх ще лавках біля моря і відчути, що Бердянськ належить тільки його мешканцям.«Я любила місто на початку весни, бо в цей час ще не було туристів і місто дихало свіжістю» – ділиться одна з коментаторок. «Це моє місто і воно надзвичайно гарно завжди», – пише Олена Терешина. «Все – для мене кращого міста немає!» – підсумовує Лариса Сереженко. Весна в Бердянську – це короткий, але магічний проміжок часу, коли місто робить глибокий вдих перед шумним літом, нагадуючи кожному про свою справжню, природну красу.

ЯК ВІЙНА В ІРАНІ ВПЛИВАЄ НА УКРАЇНСЬКИЙ ФРОНТ? КОМЕНТАР ВІЙСЬКОВОГО ЕКСПЕРТАЧи слід боятися 3 світової? Як впливають бойові дії в Ірані на російсько-українську війну? Хто програє від війни на сході? Про це та багато іншого в інтерв’ю «Бердянськ 24» розповів співголова громадської ініціативи «Права справа», військовий експерт Дмитро Снєгирьов.Іран є стратегічним військово-політичним партнером росії. Завдяки йому країна-агресорка отримала технології та комплектуючі для виробництва безпілотних літальних апаратів, запевняє експерт.«Пояснюю на прикладах, 2023 рік спроможності всього ВПК рф дозволяє випускати до 400 безпілотників на рік. Натомість вже 2025 рік рф закінчує з показниками 50 тисяч БПЛА. Причому мовиться про ударні безпілотники з дальністю ураження понад 1000 км, що є основним викликом для України», – зазначив Снєгирьов. Він запевнив, що саме завдяки підтримці Ірану росія налагодила виробництво БПЛА на своїй території. Наразі працює кілька таких підприємств.«Це Елабуга, вільна економічна зона в Татарстані. Там виключно іранські технології та комплектучі для виробництва БПЛА. Наразі випускають до 10 тисяч БПЛА на рік. Підприємство «Купол» в Іжевську виробляє 15 тисяч безпілотників. Підприємство «Кронштадт» у Дубні Московської області теж до 15 тисяч. Ну і плюс низка локалізованих підприємств по території рф», – розповів експерт. Він наголосив, що обмін військовими технологіями між Іраном і росією був взаємним. Наразі в країнах Перської затоки, які атакує іранська влада, знаходять БПЛА з маркуванням рф.«Знищення військово-промислового комплексу Ірана це те, що не дозволить рф отримати військові технології для виробництва БПЛА з моменту подачі ударів по території України. А це напряму відповідає інтересам України. Причому зауважте, наскільки знизилась кількість ударів БПЛА за останній час», – пояснив Снєгирьов. Він додав, що йдеться не лише про безпілотники, а й ракети спільного ірансько-російського виробництва.«Знищення режиму аятол, а саме це є стратегічною заданням Сполучених Штатів, унеможливить передачу Іраном ракетних технологій рф балістичних ракет Zolfaghar (Зульфікар) і Fateh-110. А балістика – це основний виклик для української сторони. Бо балістику можна збивати виключно або американськими ЗРК Patriot, або франко-фталійським SAMP/T. Але їх у нас обмаль. І відповідно, якщо Іран масштабує передачу балістичних ракет Російській Федерації, це буде колосальний виклик для української системи ППО», – зазначив військовий експерт. Співголова громадської ініціативи «Права справа» впевнений, що режиму аятол позбавить росію частини прибутків від перепродажу іранської нафти. Дмитро Снєгирьов зазначив, що події в Ірані також вплинуть на Китай. За його словами, стратегічне завдання Сполучених Штатів через зростання ціни на нафту підірвати економіку КНР.  Водночас зростання цін на паливо може негативно відбитися на логістиці українських військ.«Автопарки Сил оборони України на 70% радянського виробництва.  Витрати пального на умовні 100 кілометрів просто фантастичні. Тому це досить серйозно може вплинути на логістику Сил оборони України. Українська сторона буде залежати все від альтернативних джерел постачання», – зазначив військовий експерт. Дмитро Снєгирьов переконаний, що зараз створюються передумови, щоб рф сіла за стіл перемовин. Адже росію вводять у режим повної ізоляції. Він зауважив, що зменшення української повістки з міжнародних медіа не вплине на хід бойових дій чи підтримку партнерів. Навпаки, саме останні події сприяли успішному контрнаступу ЗСУ.«450 квадратних кілометрів деокупували. Відповідно були запаси і засобів ураження, і паливно-мастильних матеріалів. А це свідчить про те, що західні партнери в повному обсязі виконують свої зобов’язання. Це яскраве свідчення того, що тези «про Україну забудуть», «Україна зійшла зі шпальт світових газет» це м’яко кажучи не відповідає дійсності. Причому зауважте, створюються всі передумови якраз для української сторони», – зазначив Дмитро Снєгирьов.

«НАМАГАЮТЬСЯ ПРИКИНУТИСЯ, НІБИ ЇХ НЕ ІСНУЄ». ЯК ЖИВУТЬ ДІТИ В ОКУПОВАНОМУ БЕРДЯНСЬКУМаксим (ім’я змінено з метою безпеки) ховав свій ноутбук під диваном. Його головним злочином було бажання вчитися за українською програмою. Про те, як окупація ламає дитинство, розповідають бердянець Максим та керівниця юридичного напрямку благодійної організації «Save Ukraine» Мирослава Харченко.Школа як інструмент шантажуВ окупованому Бердянську школа вже давно не має нічого спільного з освітою. Тепер це місце ідеологічної обробки та мілітаризації. Батьків заганяють у глухий кут. Якщо дитина не з’являється в російському навчальному закладі, родині загрожують депортацією або позбавленням батьківських прав. Максим згадує момент, коли ця загроза постукала у його двері прикладами автоматів.«Вони прийшли в балаклавах прямо до нас додому. Почали шерудити в шафах, шукали ноутбуки. Питання було одне: «Чому не в школі?». Вони шукали докази того, що я вчуся онлайн в Україні, а мама там викладає. Маму тоді забрали на так би мовити бесіду на кілька днів. Коли вона повернулася, то просто мовчала. Тоді ми зрозуміли, якщо не виїдемо, наступного разу заберуть уже мене», – розповідає Максим. Такі методи переконання є частиною системної політики. Юристи фіксують, що залякування батьків це основний важіль, за допомогою якого дітей намагаються інтегрувати в російське середовище.«Це простір для пропаганди та мілітаризації. Батькам прямо кажуть, якщо діти не ходитимуть у російську школу, ми їх заберемо, а далі – на свій розсуд: або в інтернат, або в колонію», – підкреслює Мирослава Харченко. Життя в режимі невидимостіПсихіка дитини звикає працювати в режимі максимального маскування. Одне неправильне слово чи випадкова українська пісня в навушниках можуть стати причиною для обшуку рідних. Максим каже, що за час перебування в місті він навчився буквально розчинятися у просторі.«Ти вчишся ходити так, щоб твоя тінь нікому не заважала. На вулиці я ніколи не дивився в очі патрулям. Вдома ми розмовляли майже пошепки. Ти прокидаєшся і сподіваєшся, що цей день пройде так, ніби тебе взагалі не було в місті. Бути поміченим означає бути в небезпеці», – згадує хлопець. Діти намагаються стати частиною фону, аби просто не привертати уваги представників окупаційної влади.«Діти в окупації звикли намагатися бути невидимими, вдати, наче тебе не існує. Намагатися прокинутися мертвим, щоб тебе краще не чіпали, не запитували ні про що. Бо кожна секунда перебування там – це загроза», – пояснює Мирослава Харченко. Атмосфера тотальної підозриШкільне середовище побудоване на системі доносів. Вчителі працюють за спеціальними методичками, намагаючись виявити проукраїнські погляди у дітей через провокативні запитання. Максим зізнається, що в таких умовах довіра стає небезпечною розкішшю навіть між друзями.«У школі я забув, як жартувати. Ти сидиш на уроці і просто дивишся в одну точку. Ми боялися навіть однокласників. Хтось міг побачити щось підозріле в телефоні, і наступного дня до тебе знову прийшли б люди в балаклавах. Ми жили в постійній напрузі», – каже Максим. Система доносів активно заохочується адміністрацією. Це створює вакуум, де дитина не може бути впевнена у безпеці навіть під час звичайної перерви.«Стукачество зараз дуже вітається. Кожна дитина боїться, бо не знає, хто поруч. Можливо, ще вчора це був твій друг, а зараз він шпигун. Вони бояться сміятись чи розмовляти, бо ніколи не знають, що їм буде за кожне наступне слово», – додає Мирослава. Перший вдих на воліКрім фізичної небезпеки, на людей тисне інформаційна блокада. Окупанти переконують мешканців, що України більше не існує, а на підконтрольній території на них чекають лише репресії. Максим згадує, як на кордоні його охопив страх через ці міфи, але він розвіявся з першим ковтком вільного повітря.«Тут я вперше відчув, що мої легені можуть розправитися повністю. Коли я побачив наш прапор, я просто почав плакати, вперше за всю війну», – ділиться Максим.

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ВАШУ НЕРУХОМІСТЬ В ОКУПАЦІЇ ВИЗНАЛИ «БЕЗГОСПНОЮ»Як зафіксувати факт захоплення житла, як перевірити право власності та куди звертатися, якщо нерухомість уже забрали? Відповіді на ці та інші питання читайте в матеріалі.Українці не зобов’язані підтверджувати своє право власності або надавати будь-які докази окупаційним адміністраціям. Будь-які угоди за російськими нормами не мають юридичної сили з точки зору українського законодавства. Тим паче їхати на окуповані території, щоб підтвердити своє право власності на майно, продати або переоформити його небезпечно.Про те, як діяти на підконтрольній Україні території або за кордоном «Бердянськ 24» дізнався з Фейсбук-сторінки міського голови окупованого Енергодара Дмитра Орлова.В першу чергу варто зібрати всі документи, які підтверджують право власності на нерухомість (оригінали або копії свідоцтва на право власності, договору купівлі-продажу, витяг з реєстру речових прав на нерухоме майно, свідоцтво на спадщину, на підставі якого людина набула права власності, фото чи опис помешкання, комунальні рахунки).За можливості зафіксувати факт захоплення, вилучення чи «націоналізації» житла. Зберіть всю інформацію із соцмереж, сайтів окупаційних адміністрацій або від родичів, сусідів, знайомих, які перебувають на ТОТ.Перевірити інформацію про нерухомість в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.Якщо власність не зареєстрована в Держреєстрі прав на нерухоме майно, це унеможлює звернення до Міжнародного Реєстру збитків.Це можна зробити в Дії Звернутися до українських правоохоронних органівЗаяву про захоплення чи конфіскацію житла на ТОТ можна подати особисто до Національної поліції, Служби безпеки України або прокуратури:  • Національна поліція України – 0-800-21-21-51, 0-800-50-02-02 (цілодобово). • Служба безпеки України – (044) 256-99-91, пошта: [email protected]. Після звернення до правоохоронних органів, ваша заява буде внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР). Важливо не зволікати з подачею заяви. Звернутися до правоохоронців можна, навіть якщо немає документів, що підтверджують право власності на житло.Подати заяву до Міжнародного реєстру збитківЗараз в реєстрі відкрита категорія А.3.6 «Втрата доступу та контролю над нерухомим майном на тимчасово окупованих територіях».Заяви подаються онлайн через портал «Дія»  Форми заяв, покрокові інструкції, відповіді на поширені запитання та правила подання документів розташовані на офіційному вебсайті Реєстру збитків для України – за посиланням https://rd4u.coe.int/uk/home