Статистика telegram каналу - @bozhyy_dar
2025-01-06
Дар Божий
Кількість підписників
Середній перегляд на повідомлення
Історія змін лого
Історія змін назви
Історія зміни типу аккаунта
Історія зміни статуса
Стіна канала Дар Божий - @bozhyy_dar
«Сьогодні найбільшим реалістом на землі є Дух Святий. Він ніколи не буває сентиментальним. Він ніколи не обманюється зовнішнім. Він завжди дивиться прямо в сутність речей, у суть кожної ситуації, у серце кожної людини, у корінь кожної проблеми. Він бачить сутність речей і завжди дає правильну оцінку людям і ситуаціям. Дух Святий говорить нам завжди тільки правду про нас самих».
Дерек Прінс.
У Святому Письмі сказано: “Нехай слабкий говорить, що я сильний. Нехай бідний каже, що я багатий”. Не сидіть склавши руки, проявляючи слабкість; не говоріть тільки про те, що життя несправедливе і що «я, ймовірно, завжди буду боротися».
Розмови про поразку приносять ще більше поразок. Розмови про слабкість робитимуть вас слабкими. Бог дав вам меч, який може розтрощити сили, що стримують вас. У вас є меч, який може здійснити ваші мрії, розкрити ваш потенціал і підняти вас на новий рівень.
Дістаньте його з піхов і почніть розмахувати ним. “Я благословенний. Я процвітаю. Я сильний, здоровий, прощений, користуюся прихильністю. Я більше, ніж завойовник”.
Продовжуй так розмахувати своїм мечем і ти побачиш, як Бог робить те, чого ви не змогли б зробити: прихильність, прориви, нові рівні твоєї долі.
(Джоел Остін)
«Йому залишилося жити дві години. Хлопчик уже мертвий. Телефонуйте всім, кого хочете побачити. За дві години в його тілі не залишиться життя. Я заповню свідоцтво про смерть Лестера сьогодні ввечері, і ви можете прийти в офіс, щоб забрати його вранці. Ви можете вже піти на цвинтар і вибрати місце для поховання», — такі слова Бетті Самралл сказав доктор.
Лестер, її 17-річний син, лежав у ліжку, вражений туберкульозом, і йому залишалося жити лише дві години.
Приблизно водночас Лестер мав видіння. Коли він дивився на труну та величезну Біблію, раптово до нього заговорив голос і спитав: «Лестере, що з цього ти вибереш сьогодні ввечері?» Лестер хотів бути будь-ким, тільки не проповідником. Він зневажав їх. Багато разів Бог говорив йому про вступ до служіння, але щоразу він відповідав: «Ні». Цього разу відповідь була іншою: «Боже, якщо єдиний спосіб жити у світі для мене — це проповідувати, я проповідуватиму». Заспокійливий мир охопив його тіло. Всього через три дні він знову був на ногах і ходив своєю кімнатою зцілений!
Через три тижні після цієї фатальної ночі Бог заговорив з ним вдруге: «Ти обіцяв мені, що проповідуватимеш, якщо я зцілю тебе. Чого ти чекаєш?»
Фотографія: Лестер Самралл у крусейді в Джеймстауні, штат Нью-Йорк.
Підписатись
Якось я спостерігав, як батько ніс маленького хлопчика на руках і помітив, як міцно хлопчик тримався за лацкан піджака батька. Але через деякий час він заснув і його рука зісковзнула з лацкана. Проте батько продовжував тримати його так само надійно. Безпека хлопчика залежала не від того, що він тримався за батька, а лише від того, що батько продовжував тримати його.
Також і в наших стосунках із Богом. Іноді нам здається, що, якщо ми не будемо міцно триматися за Бога, то впадемо. Але факт у тому, що Бог продовжує нас тримати, навіть якщо ми відпускаємо Його. Ми можемо заснути, але Він – ніколи.
(Дерек Прінс)
Посеред ночі один пастор у Чикаго прокинувся від сну. Він почув, як Святий Дух сказав йому йти на вокзал Чикаго і проповідувати Євангеліє. Він сказав собі: «Це безглуздо. Чому Бог просить мене про це?» Тож він перевернувся і заснув. Те ж саме повторилося знову, потім втретє, поки чоловік не здався і не пішов на станцію.
Коли він прийшов, там нікого не було, але він був слухняним і проповідував основну євангельську проповідь і навіть зробив заклик до вівтаря, хоча здавалося, що його ніхто не слухав. Після цього він пішов додому.
Через багато років той самий пастор пішов на недільне зібрання Біллі Сандей, де великий євангеліст свідчив про те, як він отримав спасіння. Він сказав: «Я був на вокзалі в Чикаго, і там був чоловік, який проповідував Євангеліє, і хоча я не бачив його і не знав, звідки лунав голос, він привів мене до Господа тієї ночі».
Біллі Сандей через своє служіння доніс Євангеліє до мільйонів людей.
© UN PEUPLE POUR JESUS.
На фото: Біллі Сандей – найуспішніший проповідник в історії Америки.
Підписатись
Я дивуюся, коли бачу таку величезну кількість віруючих чоловіків і жінок, пов'язаних страхом. Я не можу цього пояснити. Але ви розумієте, про що я говорю. Що це за рабство! Рабство страху, депресії. Сьогодні ми бачимо все більше цього...
Дуже часто я зустрічаюся на служіннях чудес із людьми, які перебувають у владі депресії. Я кажу: «Відпусти це. Пам'ятай, Кому ти належиш».
Бог ніколи не планував, щоб Його діти перебували у владі страху або депресії, занепокоєння або хвилювання. Зупинись і подумай гарненько про те, Кому ти належиш. У нас є Батько! Ми – діти Божі! Ви розумієте, що це означає?
Одним із моїх найприємніших спогадів є моя остання поїздка до Конкордії. Я трохи з'їхала з магістралі, щоб заправитися. Робітник запитав мене: «Ви з цього округу?»
Я відповіла: «Так. Мене звати Кетрін Кульман».
«А..., – сказав він, – то ви донька Джо Кульмана?»
Я сяяла від гордості. Розумієте, Кетрін Кульман, яка проповідувала перед тисячами, нічого для нього не значила. Ні. Але я була сповнена гордості, коли він сказав: «А..., так ви донька Джо Кульмана?»
Я сповнена гордості, коли зустрічаюся з людьми і кажу: «Я належу Йому. Всемогутній Бог Всесвіту – мій Небесний Батько. Я – Його усиновлена дитина. Я – співспадкоємиця Його чудесного Сина».
У той момент, коли ви на шляху до депресії, коли ви раптом помічаєте, що ви в рабстві, подивіться вгору. Просто зупиніться і згадайте, Кому ви належите.
Підписатись
Слова можуть вбити.
Лікар Бернард Лоун прожив 99 років.
Перша книга цього лікаря, яку я прочитала давним-давно, була під таким ім'ям — Бернард Лоун. А книга називалися «Втрачене мистецтво лікування».
Я часто писала про цього таємничого лікаря, якого колеги звинуватили у чаклунстві; це у наш час. Шановні лікарі запідозрили, що кардіолог Бернард Лоун дає пацієнтам зілля, що веселять. Або магію застосовує.
Тому що похмурі, спустошені, які чекають на смерть з дня на день хворі, починали посміхатися, рожевіти і одужувати після розмов з цим геніальним лікарем. Ні, він, звичайно, лікував «сердечників». І дефрибілятор він винайшов. І він дотримувався протоколу лікування, а як же!
Але ще він зрозумів, що слова можуть вбити. А можуть зцілити. І лікар лікує словами не меншою мірою, ніж ліками та операціями.
Саме доктор Лоун описав випадок, коли після дзвінка токсичної злої матері раптово помер пацієнт, який йшов на виправлення. Наче його прокляла зла фея...
Він описав випадок, коли добрий лікар сказав при пацієнтці поганий діагноз, і жінка моментально загинула без видимих причин.
Він описав стару людину, який переписав свою аптеку на зятя, а потім боявся вставати і ходити — зятю заважали звуки кроків літньої людини. І старенькій мало не загинув, серце його було розбите...
Це він, доктор Лоун, дав пацієнтові розписку, що той проживе ще п'ять років. Безнадійному пацієнту. Від безнадійності. І цей пацієнт прожив п'ять років, отримав сім'ю, і знову прийшов за розпискою. І став жити далі; як не жити, якщо лікар дав розписку? Це гарантія!
Доктор Лоун зрозумів, що наше серце розбивають злі слова та болючі стосунки. Причина таких хвороб — в емоційному оточенні пацієнта. І для лікування треба спочатку захистити людину від токсичних впливів!
Він сам захищав. Навіть писав листи родичам, які ображали хворих. Такий був дивний цей доктор Лоун.
Саме він дозволив пацієнтам, які перенесли інфаркт, ворушитися і рухатися. До цього їх змушували лежати нерухомо, і вони гинули частіше від поганих думок, від страху та безпорадної знерухомленості. Він урятував тисячі життів, цей доктор Лоун.
І ще він написав про таємних праведників, яких надіслали у цей світ із певною місією зробити його кращим. Це зовсім містика, чи не так? Але це правда. І одним із таких особливих людей був сам доктор Бернард Лоун. Великий лікар, який нагадав про втрачене мистецтво лікування словом.
Він пішов на сотому році життя. І мені його не вистачатиме, як не дивно. Такі люди ніби завжди поряд і завжди підтримують нас одним фактом свого існування. Що б ми без них робили? Без цих спеціально посланих у цей жорстокий світ людей...
Підписатись
