Момент спуску за каменем — це кульмінація свободи Сізіфа, з безвільного раба він перетворюється на абсолютного володаря своєї долі

Коли Сізіф штовхає камінь угору, він зайнятий важкою фізичною працею. Але коли камінь котиться вниз, і герой повертається до підніжжя гори, він отримує свідомість та час для мислення.

Боги прирекли його на вічну працю, сподіваючись, що це зламає його дух через відчай.

Проте, коли Сізіф усвідомлює абсурдність свого становища і не тікає від неї, покарання перестає бути покаранням.

Ясність розуму, яка мала б принести йому страждання, стає його головною перемогою.

Штовхаючи цей камінь, він робить це не тому, що змушений підкорятися вищій силі, а тому, що це його єдина реальність, яку він свідомо приймає.

Коли людина каже «так» своєму абсурдному життю, вона вириває власну долю з рук богів і повертає її собі.

У звичайному розумінні люди сподіваються на винагороду в кінці шляху (рай, успіх, відпочинок). Сізіф точно знає, що ніякого кінця немає.

Альбер Камю — Міф про Сізіфа, 1942