Книжкова хвиля

​​Франц Кафка — «Америка» («Зниклий безвісти»)За звичайною історією юнака, якого батьки відправили до Америки після скандалу на батьківщині, у романі ховається значно глибший сюжет.Америка Кафки — не стільки географічна країна, скільки модель західного світу.Карл намагається діяти справедливо, але швидко стикається з ієрархією, у якій правота не завжди має значення перед владою.Дядько, якого він майже абсурдно зустрічає на кораблі, уособлює ще один важливий мотив Кафки — залежність людської долі від випадковостей, які сама людина практично не здатна контролювати.Через нього Карл отримує захист, можливості й нове становище, але водночас — залежність. Свобода тут існує поруч із залежністю.Карл постійно стикається з правилами, яких ніхто йому не пояснює, а його становище може змінитися в будь-який момент залежно від чужої волі.Так Кафка показує світ, у якому справедливість не гарантує правоти, свобода не означає незалежності, а власне місце залежить від системи, правил і людей, які мають над тобою владу.

Живучи в Берліні, Франц Кафка кожного дня ходив по парку. Там він одного разу зустрів маленьку дівчинку, яка загубила ляльку і голосно плакала. Кафка запропонував їй допомогти в пошуку і зустрітися на тому ж місці наступного дня. Ляльку знаменитий письменник, звичайно, не знайшов. Але зате приніс написаний ним від її особи лист. «Будь ласка, не засмучуйся моїй відсутності, - зачитував вголос Франц. - Я поїхала в подорож, щоб побачити світ. Буду писати тобі про всі свої пригоди». Наступні кілька тижнів вони зустрічалися в парку, і письменник читав дівчинці листи, в яких лялька в фарбах описувала свою поїздку.Незабаром у Кафки сталося загострення туберкульозу, і йому треба було вирушити в санаторій до Відня. Перед цією поїздкою, що стала для письменника останньою, Кафка зустрівся з дівчинкою і подарував їй ляльку. Вона була зовсім не схожа на ту, що дівчинка колись втратила. Але до неї додавалася записка: «Подорожі змінили мене".Ця зворушлива історія — один із найвідоміших літературних міфів. Її зазвичай переказують як реальний факт, проте насправді оригінальних листів чи імені дівчинки ніколи не знаходили. Цей сюжет вперше описала Дора Діамант (остання кохана Кафки) у своїх мемуарах, і згодом він став популярною міською легендою.

Суд на Львівщині зобов’язав студента прочитати книгу за організацію втечі «ухилянта» до ПольщіЗа даними справи, влітку 2025 року студент знайшов військовозобовʼязаного чоловіка, якому запропонував безперешкодно потрапити до Польщі. Організатора схеми затримали наприкінці вересня під час отримання 5,9 тис. доларів від клієнта на заправці поблизу Львова. На суді він вину визнав повністю та зазначив, що організував переправу заради грошей для оплати навчання.Суд врахував, що на момент злочину студент був неповнолітній, позитивно характеризувався за місцем навчання, а також допомагав військовим. Відтак його визнали винним у злочині та призначили дворічний іспитовий термін. Крім того, суд зобовʼязав обвинуваченого прочитати книгу Віоліни Ситнік “Маски чужих ролей”, щоб надалі він не робив вчинків, які можуть призвести до правопорушень.До слова, книга «Маски чужих ролей» — це сучасна українська книга про психологію людини, самоідентичність і вплив суспільства на особистість. У центрі сюжету — герої, які живуть ніби «не своїм життям», постійно приміряючи ролі, нав’язані сім’єю, соціумом чи обставинами.

​​Починай ранок, говорячи собі таке: «Нині мені доведеться зустрітися з невдячним, зухвалим, заздрісним, метушливим, хитрим, сварливим, егоїстичним. Усі вони такі через незнання ними добра і зла. Але я, маючи щастя пізнати прекрасну природу добра й огидну — зла, розумію і природу тих, хто помиляється, підсвідомо відчуваючи спорідненість із ними не тому, що в усіх без винятку людей на землі однаково тече в жилах кров і всі зачаті з батьківського сімені, а в причетності до того самого божественного розуму та тієї самої, вділеної кожному частки його. І ніхто з них не заподіє мені зла, бо від нього я захищений знанням. Не зможуть вони мене втягти і в щось ганебне, бо не пристане до мене їхня гидота. Але не можу я гніватися чи ненавидіти цих моїх родичів. Бо всі ми народжені для співпраці, як єдиний організм, у якому злагоджено працюють дві ноги і дві руки, повіки, зуби верхньої та нижньої щелеп. Тож протиборствувати одне одному — це протилежне природі; а діяти одне проти одного лише ті, хто цурається себе і протидіє собі».Розмисли наодинці з собою — Марк Аврелій

Дмитро Павличко — Молюся й думаю про людські бідиМолюся й думаю про людські біди,Про сикооких згорблених бабусь,Рабинь колгоспних. Заховатись нідеВід поглядів скорботних. Не берусьОписувать на смітниках обідиПенсіонерів наших. Ніби струсь,В пісок я хочу голову сховати,Щоб лиш того не бачити й не знати.Та не ховаю. Бачу аж до днаЦей вік, що поробив нас жебраками.Захмелена жадобою майнаЮрба, що звалася більшовиками,Немов із скелі брила кам’яна,Скотилася, розбила душі й храми,Все знищила й розпалася самаВ безодні, де ніщота спить німа.Розпалася? Пропала? Не скажіте!Ми ж полюбили бути в бідноті,Клясти біду і солодко терпіти —Це ж наші заповіти золоті,Ми звикли жити в норах, як терміти,Бичем нужди шмагатись, як святіУгодники — пророки більшовизму,Багатство ми сприймаємо як схизму.Ми любим ближнього, але ж багачНе ближній нам, бо з нами він не плаче.Його біда товче, а він, як м’яч,Чим тяжче б’ють його, тим вище скаче;А ти од горя ледащий, пиячІ проклинай своє життя, бідаче,Але багатому не потурай,Він в пекло йде, а ти, звичайно, в рай!Ось наш герой — нещасний пішаниця,Безкінний брат, а той, хто на коні, —Проклятий, бо йому багатство сниться,Бо він працює тяжко день при дні,Бо ж із його ланів тече пшениця,Погуркують коші в його млині;Заможний він — ми ж цінимо злидарство,Він не ввійде ніколи в Боже Царство.Та ми не вперше впали стрімголовУ царство щастя, де панує сила,Що переводить на злобу любов,Де рівність хижа світ перекривила,Де в ріках не вода, а вража кров,Де забивають цвяхи та зубилаВ серця невкірних, спрагнених добра, —Стара ця вже історія, стара!На плаху пана короля! ЗабратиВ багатих діаманти і срібло!Перетворити в нужники палати!Кропило обернути в помело! —Так бавляться великі геростратиСпоконвіків! Було це вже, було:Енкаведистська гільйотина хижа —Дарунок якобінського Парижа.Яке чудове гасло — рівні всі!Воно ж і справді, всі ми рівні в гробі,Та розмаїті ми в живій вазі,Бо ж є високочолі й низьколобі,Той в злочині живе, як у грязі,А той в убозтві, та в самошанобі —Поміж чужими рівних не знайти,І не бувають рівними брати.

Котляревський віддав військовій справі 12 років і зробив кар’єру: служив у Сіверському карабінерському полку, у 1812-му під час походу Наполеона І Бонапарта сформував на Полтавщині 5-й український козацький полк. А згодом брав участь у російсько-турецькій війні, був учасником облоги Ізмаїлу. І навіть здобув орден Святої Анни за дипломатичні здібності – умовив ногайських татар бути нейтральними й пропустити російську армію через свою територію. Однак соромився цієї нагороди, адже невдовзі поселення цих татар були пограбовані й знищені, вони змушені були тікати аж до Азову, до Маріуполя. Щось це нагадує…Там він познайомився із запорожцями, при переправі через Дунай. Почувши прізвище Котляревського, задунайські запорожці запитали, чи не він є автором «Енеїди» (він почав її писати під час служби в 1794 році, а перше видання вийшло, коли Котляревському було близько 30). Коли отримали ствердну відповідь, то запросили його до себе: «Так це ти, батьку наш рідний! Іди, батьку, до нас, ми тебе зробимо кошовим».

Василь Стус – О земле втрачена, явисяО земле втрачена, явися Бодай у зболеному сні І лазурове простелися,Пролийся мертвому мені! I поверни у дні забуті, Росою згадок окропи, Віддай усеблагій покутіІ тихо вимов: лихо, спи!.. Сонця клопочуться в озерах, Спадають гуси до води, В далеких пожиттєвих ерах Мої розтанули сліди. Де сині ниви, в сум пойняті, Де чорне вороння лісів? Світання тіні пелехаті Над райдугою голосів, Ранкові нашепти молільниць, Де плескіт крил, і хлюпіт хвиль, І солодавий запах винниць, Як гріх, як спогад і як біль? Де дня розгойдані тарілі? Мосянжний перегуд джмелів, Твої пшеничні руки білі Над безберегістю полів, Де коси чорні на світанніІ жаром спечені уста, Троянди пуп'янки духмяніІ ти — і грішна, і свята, Де та западиста долина, Той приярок і те кубло, Де тріпалася лебединя, Туге ламаючи крило? Де голубів вільготні лети І бризки райдуги в крилі? Минуле, озовися, де ти? Забуті радощі, жалі.О земле втрачена, явися Бодай у зболеному сні, І лазурово простелися, І душу порятуй мені.

«Після періоду ненаситного читання для Модести настав період гри в життя; цією дивною здатністю обдаровані люди з палкою уявою; з її допомогою вони стають дійовими особами у житті вигаданому, схожому на мрію, причому бачать усе, що їм хочеться, так чітко й виразно, наче перед ними дійсність, а не вигадка; люди з таким даром уміють подумки втішатися чим завгодно, за лічені хвилини пережити довгу низку років, вони одружуються, старіють, ідуть — за прикладом Карла V — у власному похоронному кортежі, тобто розігрують перед самими собою комедію життя, а іноді й комедію смерті. Щодо Модести, то вона розігрувала комедію кохання. Вона по черзі бачила себе на всіх щаблях суспільної драбини, і на кожному хтось закохувався в неї до безуму. То вона перетворювалася на героїню похмурого роману й закохувалася або в ката, або в злочинця, що кінчав життя на ешафоті, або, за прикладом сестри, в юного чепуруна без жодного су в кишені, який не ладнав з правосуддям. »Уривок з книги Модеста МіньйонОноре де Бальзака

7 книг про психологію, які розширять ваш кругозір#книги #психологія Добірка книжок, які пропонують глибоке розуміння різних аспектів людського розуму та поведінки.«Чоловік, який сплутав дружину з капелюхом» Олівер Сакс. Це книга відомого невролога і психіатра, який описує різні неврологічні розлади та клінічні випадки, з якими він стикався у своїй практиці. Це збірка реальних історій пацієнтів, яка змусить зрозуміти, що в нашому мозку багато чого може піти не так.«Тлумачення снів» Зигмунд Фрейд. Книга вважається однією з найвпливовіших праць Фрейда, що зробила революцію в галузі психології. Автор представляє свою теорію несвідомого в контексті тлумачення сновидінь і обговорює те, що згодом стане теорією Едіпового комплексу.«Бог завжди подорожує інкогніто» Лоран Гунель. Ця книга — це подорож самопізнання, відкриття нових горизонтів та зміна світогляду. Вона допомагає зрозуміти, що кожна проблема може стати можливістю для особистісного розвитку.«Психологія впливу» Роберт Чалдіні. Автор пояснює, що існує шість психологічних принципів, які змушують нас підкорятися впливу інших, а також розповідає про те, як захиститися від певних комунікативних технік, або як їх використовувати для досягнення бажаного результату в переговорах.«Передбачувана ірраціональність» Ден Аріелі. У своїй книзі автор відкидає поширену думку про те, що люди приймають раціональні рішення. Натомість він наводить аргументи на користь того, що ми поводимося ірраціонально і чому ми всі приймаємо нелогічні рішення.«Словник мови тіла» Джо Наварро. Це новаторський «польовий путівник» з невербальної комунікації, що описує та пояснює понад 400 видів поведінки, які дозволять тобі визначити справжні наміри будь-кого.«Мислення швидке й повільне» Даніель Канеман. У відзначеній багатьма нагородами книзі автор розповідає про дві частини людського мозку: свідому та автоматичну, а також про те, як вони постійно борються за контроль над нашою поведінкою та діями.BE IN PROGRESS

«У мене за всю мою кар’єру не було книги, яка була б провальною»Ця історія дуже довга. Але якщо дуже стисло, то я дуже багато читав в дитинстві. У мого батька дуже велика бібліотека – класика, пригодницька література – і так сталось, що я читав книги про пригоди, про інших письменників і ще як я зовсім був малим, то мені мріялось, що було б прикольно жити от таким життям, яким живуть ті, про кого я прочитав. Це була лише зав’язка, я вчився на інженера, виїхав на навчання до Стокгольма, де вступив на технічну спеціальність, але все життя я багато читав, хотілося писати і дійшло до такого моменту, що я зрозумів – або кидаю усе те, чим займаюся зараз, і починаю робити те, що хочу робити, або іншого варіанту немає. І от від цього моменту ще пройшло близько двадцяти років, перш, ніж я став професійним автором, і став з цього достатньо заробляти, аби покривати свої витрати на життя.Письменник – абсолютно в кожній країні – це професія. Очевидно, що серед усіх авторів, що є у літературі, заробляють лише одиниці.