#midnight_review #нуар #еллрой🧐 Попри те, що романи Чендлера написані в 1930-і, він виглядає прогресивнішим за Еллроя, який пише в 1990-і...1⃣ Жіночі персонажі в Еллроя — просто копія стереотипів 1950-х. Вони позбавлені суб'єктності: існують або як жертви, або як "призи" для чоловіків. Деколи переходять в режим "пиляння" чоловіка. І це жалюгідно та огидно. Найбільш суб'єктна — Лінн Брекен, але... Сама вона в щоденнику пише, що змогла усвідомити себе особистістю після того, як Екслі її "відлюбив" (в тексті вживаються міцніші слова, але я не Еллрой). Це троп, від якого хочеться зробити фейспалм: жінка усвідомлює себе особистістю після того, як в їх тіло проникне чоловік... 2⃣ Расизм автора проявляється в етнічному профайлінгу: афроамериканці та латиноамериканці присутні або як злочинці, або як безсловесна агресивна маса. 😅 Раніше я думав, що в такий спосіб Еллрой критикує поліцію Лос-Анджелеса. Але під час цього прочитання поцікавився його політичними поглядами. Що ж... ⚠️ Еллрой вважав, що і в минулому LAPD робили все правильно. І після цього зображення ним поліцейського насильства щодо не-білих має зовсім інші конотації...3⃣ Моральний порядок Еллрой навіть не намагається відновити. Його персонажі приблизно однаково паскудні, просто деякі паскудніші. Справедливість — риторичний прийом всіх персонажів твору. І, звісно, "відгортання завіси": Еллрой зображує світ Лос-Анджелеса як сповнений пороку, розпусти та продажності... Зоофіл, який грає музику для дитячих мультфільмів? Це не найгірше, що ризикує дізнатися читач чи читачка роману. І паралельно — демонічний вчений-хімік, який винайшов і супернаркотик, і антидот до сироватки правди, а тепер очолює злочинну організацію... Якщо до цього додати вульгарний фройдизм, роман перетворюється на трилер класу В.На тлі цього Чендлер набагато цілісніший. І сучасніший: і стилем письма, і образами персонажів, і атмосферою часу. Та навіть критикою тропів нуарівських детективів!Тому з Еллроєм я прощаюся. І, на жаль, не можу сказати, що це читання принесло користь чи задоволенняPS. Найсмішніше, що Еллрой виявляється дуже повторюваним: з роману в роман в нього кочують схожі сюжетні повороти і образи злочинців. Тобто в кожному романі має бути порнографія, в кожному злочинцем є маніяк, якому автор придумує химерну передісторію...