«Країна краси»✍🏻 Марі-Гелен БертіноУявіть, що ви все життя почуваєтеся не такими, як усі. Ви дивитеся на людей і не розумієте, навіщо вони роблять те, що роблять, чому одні речі вважаються нормальними, а інші — дивними. А, ну тепер до цього уявіть, що ви інопланетянка.Адіна Джорно народжується у Філадельфії в 1977 році — саме в момент запуску Voyager 1 із його знаменитою золотою платівкою. У чотири роки вона дізнається, що прибула на Землю з далекої планети, а її завдання — спостерігати за людьми й передавати звіти своїм «начальникам». Для зв’язку використовується… факс 🙂І це, мабуть, одна з найпрекрасніших дурниць цієї книгиАдіна росте, ходить до школи, дружить, закохується, свариться, переживає втрати, переїжджає до Нью-Йорка й намагається якось жити серед людей, паралельно надсилаючи на свою далеку планету звіти про людську цивілізацію.Насправді фантастика поступово відходить на другий план. Адже Бертіно використовує Адінину «інопланетність» як спосіб подивитися на абсолютно звичайні речі свіжими очима. На дружбу. Секс. Телебачення. Роботу. Популярність. Смерть. Самотність. Чоловіче его. Людську жорстокість. Нашу дивну потребу порівнювати життя з американськими гірками, хоча саме ми їх і придумали для розваги.Адіна фіксує все це з певною відстороненістю — і часом виходить дуже смішно. А часом настільки сумно, що стає трохи соромно за людський вид. Який я, між іншим, і без того не вважаю за «еталон»Мені взагалі сподобалося, як цей твір грається з питанням на кшталт «а що, якщо відчуття «я тут чужа» — не метафора?». Адіна буквально вважає себе чужою на цій планеті. Але водночас її досвід дуже людський. Вона самотня, не вписується в шкільне середовище, має складнощі з соціальними правилами, болісно тримається за близьких людей і страшенно хоче знайти місце, де їй не доведеться весь час пояснювати, чому вона така.І тому найбільш цікаво тут не те, чи гг таки інопланетянка. Цікавіше інше: що відбувається з людиною, яка настільки сильно не відчуває себе «своєю», що історія про інший світ стає для неї найбільш логічним поясненням власного існуванняУ мене дещо неоднозначне враження від цієї книги. З одного боку все, що описано, видається надзвичайно людяним та емоційним. З іншого, в якийсь момент задум стає сильніший за сюжет і ближче до середини книжка починає повторювати ті самі спостереження про людей. Можливо це спеціально, щоб підкреслити цю клішованість. Точної відповіді тут немаМені дуже зайшла сама ідея дивитися на людство очима істоти, яка не сприймає наші правила як щось само собою зрозуміле. Особливо коли за цим гумором поступово проступає зовсім не смішна річ, як туга за домом, якого ти, можливо, ніколи не мавА, ще, мені сподобалося, що Бертіно не зробила із гг супергероїню. Вона може бути дивною, наївною, самотньою, часом дратівливою. Вона помиляється у своїх спостереженнях. Її погляд на людей не завжди мудріший за людський. Ось ця «приземленість» дуже доречна, як на менеОй, а назва книги — окремий кайф.Тут я в подробиці не буду заглиблюватись, лишу це для вашого знайомства з сюжетомЗрештою, найбільше тут зачепила думка, що почуватися прибульце, можливо, одна з найбільш людських речей на світі. І, думаю, багато з вас з цим погодиться)Видавництво Lobster 🦞