📖 «Єдина вціліла»✍🏻 Райлі СейгерЯ давно не читала фантастичний трилер, який би так активно змушував мене переглядати власні теорії. Тут буквально кожні кілька розділів хтось виявляється не тим, ким здавався, а деталі отримують інше значення, а історія родини Гоупів розкручується на рівні смерчу. Я на правду кайфувала від цього процесу. Сейґер дуже добре вміє створювати ситуацію, коли здавалось, що я все зрозуміла, а потім хрінакс, і не зрозуміла.У центрі історії — Кіт МакДір, молода доглядальниця, яка приїжджає в моторошний маєток Гоупів доглядати за Ленорою Гоуп. Колись, у 1929 році, вся родина була вбита, а Ленора залишилася єдиною вцілілою. Відтоді за нею тягнеться репутація дівчини, яка нібито вбила власну сім’ю. Через десятиліття вона не може говорити й пересувається в кріслі колісному, тому спілкується з Кіт за допомогою друкарської машинки.І от ця конструкція непогана. Дещо банальна, звісно, вайбує і «Веріті» Гувер і «13 казкою», але мені таке подобаєтьсяСтарий будинок на краю урвища. Сімейна трагедія, яку десятиліттями обговорюють як місцеву легенду. Жінка, яку всі вважають убивцею, але яка нарешті отримує можливість розповісти свою версію. Попередня доглядальниця, яка раптово зникає. І Кіт, яка поступово розуміє, що чим більше вона дізнається про маєток, тим менше взагалі розуміє, кому тут можна довірятиАтмосфера в книзі, на мій смак, найсильніша і найреалістичніша в книзі. Тут дуже легко уявити цей напівзруйнований маєток, його кімнати, сходи, скелі й море внизу. Сейґер керується класичною готикою, і я певна, що є вплив «Падіння дому Ашерів»А потім починається фестиваль твістів..І частина поворотів реально офігезна. Є моменти, коли я сиділа з щелепою на колінах. І коли чергова деталь раптом складається в загальну картину, це дуже круте відчуття. Та книга постійно підкидає нові версії подійІ проблема в тому, що Сейґер настільки захопився можливістю ще раз здивувати читача, що в якийсь момент почав перемагати власну логіку Бо коли твістів стає стільки, кожен наступний повинен бути не тіки несподіваним, а ще й нормально вписуватися в те, що ми вже знаємо. І от саме тут у мене почав кипіти мозокРодинні зв’язки місцями вже хотілося малювати на схемі. Імена персонажів починають плутатися, люди виявляються пов’язаними між собою так, що я кілька разів реально поверталась на попередні сторінки, щоб зрозуміти хто кому зараз хто. З одного боку — кількість поворотів це абсолютна «фішка» книги, але ближче до фіналу їх стає вже забагато, а деякі сюжетні рішення починають натягувати правдоподібність за все, що можна. І подекуди намагаються хапатися за повітряІ я десь посередині.Бо назвати це погано написаним трилером я не можу. Мені було страшенно цікаво. Сейґер дуже добре розуміє, як змусити читачів перегортати сторінки. Але водночас я не можу зробити вигляд, що всі його пояснення для мене були переконливі Особливо фінальна частинаПочеши мене єнотСаме завершення з самим маєтком я частково передбачила. Автор так старанно наголошував на тому, що будинок стоїть буквально на соплях над урвищем.А от деякі пояснення того, як саме все це могло відбуватися десятиліттями, змусили мене вже не захоплено відкривати рота, а рахувати лікарів, доглядальниць і іншу купу людей, які нічого ніде не підозрюввли і були сконцентровані тіко на страшилці про Ленору.Я не можу сказати, що книга прям погана. Бо придумати таку кількість сюжетних конструкцій, змусити їх хоча б якусь частину книги працювати, розкидати підказки, ховати справжні мотиви персонажів і при цьому тримати читача в постійному очікуванні треба мати хистМені здається, «Єдина вціліла» якраз із тих книжок, які, я буду відносити не до логічних чи правдоподібних, а тих, від читання яких або отримуєш задоволення, або ж ні. І так. ОтрималаЧи вірила я кожному сюжетному повороту? Ні. Абсолютно точно ніЧи ламалася в мене логіка разом із кожним наступним відкриттям? ДужеЧи думала я «шо??»? Так. І багато разівЧи хотіла я кинути читати? А хрін тамБо цікаво було, куди автор доведе оце все. І він зайшов далеко. Аж до Парижу😁ВСЛ 🌟