«Нарік»✍🏻 Вільям С.БерроузНа відміну від інших книг про залежність, які я читала, в цій автор показує все настільки спокійно і буденно, що реально моторошноЦе майже автобіографічна історія, і саме тому, певно, все має дуже переконливий вигляд. Берроуз не намагається виглядати кращим, ніж був насправді. Він не описує все так, щоб викликати співчуття і не виправдовує все, що відбувалось. Просто розповідає про своє життя, про наркотики, про людей навколо, про постійну метушню у пошуку чергової дози та нескінченне коло, з якого неможливо вибратися (майже неможливо)Мені дуже сподобався стиль автора. Він дууууже сухий, стриманий і дещо відсторонений. Немає надриву чи штучно емоційних сцен. Але є відчуття, ніби читаєш чийсь щоденник або звіт про життя людини, яка вже давно звикла до всього, що з нею відбувається. І, як я писала вище, певно саме ця «документальність» робить книгу такою переконливоюНе можу не відзначити атмосферу. Ця книга схожа для мене на капсулу часу. Післявоєнна Америка, дешеві квартири, бари, дрібні злочинці, лікарі, дилери та люди, які живуть від однієї ін’єкції до іншої. Берроуз показує цей світ без романтизації, але і без бажання штучно шокуватиЗалежність виглядає дуже звичайною у його описах. Не як трагедія, а радше просто рутина. Як робота, яка забирає весь час, усі думки та поступово підпорядковує собі життя. І в цьому, для мене, полягає певний вплив книги на читачаНе можу назвати «Наріка» шедевром чи книгою, яка перевернула мої уявлення про літературу. Та це дуже якісна, чесна і, певною мірою, важлива робота. Вона дозволяє зазирнути в досвід людини, яка пройшла через залежність, і робить це без моралізаторства. Хороший примірник на мою полицю «наркоманської» літератури. Однозначно перечитуватиму щеВидавництво КСД 🌟