Якось на хвилі популярності “успішного успіху” в мене сталася дискусія з адептом бізнесової літератури. Мій опонент топив за те, що художня література — це втрата часу, бо “все вигадане і не дає керівництва до дії”.

У мене і зараз підгорає від всіх цих бізнесових рефератів про “чорного лебідя” та “як не просрати свої 20/30/40”. Тоді ж я сказала, що художка вчить одній із найважливіших якостей у сучасному світі, чому не навчить жодна бізнесова книга — емпатії.

Зараз же (з висоти свого досвіду — хо-хо-хо), я би додала: 99% бізнес літератури — це туторіали з хорошим маркетингом, не більше.
А от якісна художня література — це герої, які продовжують жити в твоїй голові навіть після того, як ти закриваєш книгу.

Вони можуть надихати тебе, дратувати, викликати жах чи тиху радість. Ти читаєш про чужі життя і (о диво!) ти читаєш про себе.

Не в тому сенсі, що ти і є кимось із героїв. Ти просто приміряєш на себе їх світогляд, вчинки, ціле життя і розумієш “я би так не змогла” або “я зробила би так само”.

P. S. Я дочитую “Останется при мне” Волеса Стегнера і мені так хочеться з кимось обсудити цю книгу!

🔥
Хоч бери і роби книжковий клуб заради цієї книги🤪

Дочитую, і повертаюся до вас із рецензією.