Я не любив Свена-Йорана Ерікссона, коли він тренував збірну Англії.Бо він, як тоді здавалося молодому емоційному чоловіку, зіпсував золоте покоління англійського футболу: знущався дуетом Лампард-Джеррард, вигнав із збірної Скоулза, зробив капітаном Бекема, замість того, щоб вигадити щось із Джо Коулом, вигадав з Емілем Гескі.Тоді я ще не знав, що збірна Англії - проклята. І я разом з ними. Тому шукав якісь винних серед земних, поцейбічних причин.Та я чудово памʼятаю сезон 1999/2000 в Серії А, головній лізі українського 13-літка в ті часи. До того ж я підтримував Ювентус та назавжди запамʼятав імʼя Алессандро Калорі. Точно не згадаю, хто це, як він виглядає та взагалі не знаю, що він робив після того дня. Але він забив за Перуджу , Ювентус програв і Лаціо стало чемпіоном.Із гарного стало те, що це було саме Лаціо. Я відверто симпатизував цій команді, де подобалися Неста (його 13-й номер став моїм улюбленим на футбольній формі), Михайлович та особливого шарму додавала ціла група дорослих лисих чоловіків.Тому зрадів, коли Ерікссона покликали зробити Англія великою знову хоч колись. У нього не вийшло.Англія - це була жахлива робота. Італія була його країною. На Джанлука Лападула сьогодні багато текстів про цього дивного шведа із дитинства. В Італії він на це заслуговував.