Історія виходу Галл Сіті в АПЛ просто казкова.По-перше, головний тренер боснійський хорват Сергей Якирович, який точно не вважався тренером, котрий колись отримає роботу в АПЛ.По-друге, трансферний бан влітку, через який клуб не міг купувати футболістів увесь сезон.По-третє, Галл Сіті - друга найгірша команда за показником очікуваних голів проти них в сезоні, а частіше били по воротах тільки двох команд.Коли спитають, за рахунок чого Галл Сіті зумів вийти в АПЛ, то шліть до біса будь-яку людину, яка скаже, що знає відповідь. Бо цього ніхто не знає та не розуміє.Але, насправді, мені ось цей Галл Сіті подобається, хоча, зрозуміло, в АПЛ він буде іншим, тому що Галл Сіті за роки володіння ним турком Аджуном Іліджалі ніколи не був однаковим.У Галлі всього три легіонери основний голкіпер хорват Пандур, опорний хавбек Хаджиахметович та відкриття другої половини сезону алжирець Беллумі. А решта команди - це фактично misfits, жодного з яких вже не варто було чекати в АПЛ.Герой сезону Оллі Макберні, який перерахує усі ребра та пальці на ногах у захисників, Джон Еган, який два останніх сезони лікувався та здавалося просто не знав, як піти з футболу, Метт Крукс, який вже їздив в США та Джон Лундстрам, який вже їздив в Туреччину, ще один ветеран Семі Аджаї та капітан Льюї Койл. Серед найкращих гравців сезону в команді Раян Джайлз та Джо Гелгардт, які вже не один раз мали шанс зробити крок вперед, але все ніяк не могли цього зробити.Ну, добре, можна було дочекатися, що до АПЛ доросте команда з Чарлі Гʼюзом, Ліамом Міллером чи навіть Реганом Слейтером та Кайлом Джозефом, але хто б міг подумати, що їх туди витягнуть Макберні, Еган, Крукс та Гелгардт.