Прочитав «Життя хлопця» Роберта Маккемона10 хлопців-горобців з 10Якби я натрапив на цю книжку в підлітковому віці, мені б просто знесло дах — настільки вона мені зайшла. Наче взяли найкраще з Кінга, Бредбері та Гарпер Лі, перемішали — і вийшла душевна, щира історія про пригоди хлопця на ім’я Корі в маленькому містечку Зефір.🦇 Коли я кажу «змішали», то не маю на увазі, що Маккемон просто використав теми з творів інших авторів. Цілком очевидно, що всі вони мали схоже дитинство, поділяли любов до страшного й зберегли дитячу віру у чарівне.🎃 Містечко Зефір сповнене таємниць і містики. Тут є таємнича Пані з надзвичайними здібностями, велетенський змій, загадковий труп в озері та привиди. Є й людське жахіття — расисти з Ку-Клукс-Клану, бандити та хулігани. При цьому всі лячні епізоди подані через призму 12-річного хлопця — моторошно, але не відразливо.💀 Маккемон торкається серйозних тем: дорослішання, втрати віри у казкове, вибору між втечею й боротьбою, расизму, насильства, булінгу. Але робить це без моралізаторства і в цьому він дуже схожий на «Вбити пересмішника». А за духом роман близький до повісті Кінга «Тіло»: тут теж є хлопець-письменник, який розповідає друзям байки, похід у ліс і зіткнення з людською жорстокістю.Прочитав за кілька днів, бо хотілося смакувати — це дійсно цікава, напружена, але водночас затишна історія.