Чорна Бібліотека

З нами житиме сучукрліт! 🧡Цього тижня в Україні триває Національний тиждень читання, тому я вирішила поділитися книжками українських авторів, які вже прочитала й можу рекомендувати вам1. "Тишени" - Марина БородінаЗвісно, починаємо саме з неї. Це моє справжнє відкриття і дуже близька мені книжка - не лише за змістом, а й через історію того, як вона потрапила до мене. Тому пропустити її в цій добірці я просто не моглаТут є вимушений шлюб, магія, сили природи та романтична лінія, яка мені дуже сподобалася. Сюжет захопливий, повороти неочікувані, а світ хочеться досліджувати далі 2. "А спадком буде смерть" - Ганна ДичокДуже класний герметичний детектив із карпатською атмосферою. Мені сподобалося, як авторка обіграла сюжет, підтримувала напругу й змушувала постійно сумніватися у власних здогадкахПісля цієї книжки мені буквально хотілося спати з увімкненим світлом. Хоча справжньої містики тут немає і все можна пояснити цілком реалістично, ця трилерна нотка спрацювала на мене просто шикарно 3. "Онейромантка" - Оро ХассеЯ покладала на цю книжку досить великі надії. Найбільше мене зацікавила тема снів і сновидінь - вона справді незвичайна. І хоча фінал вийшов дещо скомканим, загалом книжка виправдала мої очікування .4. "Маяк" - Віталій ДуленкоЦю книжку я читала вже досить давно, але пам’ятаю, наскільки сильно вона мене затягнула. У мене є неприхована любов до маяків, тому історія Віталія Дуленка просто не могла пройти повз менеНе скажу, що це беззаперечні 10/10, але книжка однозначно варта уваги. Вона цікава, неочікувана, від неї важко відірватися, а ближче до фіналу сюжет закручується так, що відкладати читання вже просто неможливо 5. "Мені дуже шкода" - Яна КолодичНеймовірно цікава книжка, після якої справді залишається багато думок. Авторка одразу дає читачеві гачок, а її стиль легкий і приємний, тому історія читається дуже швидкоНе всі порушені тут теми можна назвати приємними - деякі моменти доволі тригерні. Але сюжет мене захопив настільки, що тепер я із задоволенням прочитала б інші книжки Яни Колодич. Навіть відкритий фінал спрацював, хоча зазвичай я такі завершення не люблю 6. "Позивний для Йова. Хроніки вторгнення" - Олександр МихедА це вже просто любовна любов. Дуже важка й сильна книжка про перші дні повномасштабного вторгнення. У ній зібрані історії різних людей, їхні коментарі та спогади, а паралельно розгортається історія однієї людиниМені здається, ця книжка дуже недооцінена. Свого часу про неї багато говорили, але потім вона ніби зникла з інформаційного простору. А дарма, бо, на мою думку, вона має бути в кожному доміНе всі зможуть читати її саме зараз. Я читала зі сльозами на очах, але вона однозначно варта вашого часу й емоцій Наступною буде добірка "Топ-6 книжок українських авторів, які я хочу прочитати"А поки розкажіть: яка українська книжка сподобалася вам найбільше з усього прочитаного? 🧡

Дочитав я «Молоя» Самуеля Беккета.По-перше, це вже досягнення, достойне пункту у резюме. Жартую — той же «Уот» був набагато складнішим. З «Молоєм» було веселіше, але все одно читав я його досить повільно.Книга складається з двох частин. Спочатку розповідається про те, як Молой збирається до матері. Дорогою з ним трапляються пригоди, а сам він у форматі потоку свідомості ділиться тим, що бачить, що про це думає і тд. Коли це розтягувалося на десятки сторінок (як було із описом камінців для смоктання), то тут я буксував і навіть подумував кинути.Друга частина написана від імені Морана — таємного агента, якому дали завдання знайти Молоя. Отут було найцікавіше (бо було більше дії, діалогів та персонажів). Моран конкретно бісив своїм ставленням до сина та служниці, і взагалі він неприємний елемент. В кінці все, звичайно, скотилося у химерарій та абсурд, як і має бути.По-друге, я читав цю книгу у парку для performative reading і ніхто не звернув на мене увагу! Ніякий блогер не підходив із запитанням, що я зараз читаю, ніхто потай не фотографував мене, щоб викласти у соцмережі із захопленим підписом. Я розчарований((

🕊️Дуже симпатична пташечка принесла мені на хвості інформацію, що автор Віталій Дуленко є щирим поціновувачем віски, тож вибір сьогодні безкомпромісний і цілком очевидний.Рекомендую вам спробувати японський віски Hatozaki Pure Malt від Kaikyo з регіону Хього. 🍯 Віски має насичений, комплексний смак із яскравими солодовими тонами, нотами спецій, сухофруктів, підсмажених пластівців, ванілі та легкими вершковими відтінками. Тривалий солодкуватий післясмак з димними та тютюновими відтінками. Яскравий аромат з нотами сухофруктів, меду, легкими відтінками ладану та сандалового дерева.🇯🇵 Hatozaki - найстаріший кам'яний маяк у Японії, збудований у 1620 році був гідом для моряків, що подорожували у бурхливих водах поблизу міста Акаші. Неподалік маяка Хатозакі розташована дистилерія Kaikyo. Її історія починається з 1856 року, коли сім'я Йонезава почала тут виробляти саке, а 1917 року було прийнято рішення розпочати займатися виробництвом спиртів та дистилятів.🥃 Рекомендую смакувати віски в чистому вигляді у спеціальний келихах Glencairn, щоб оцінити цікавий і комплексний профіль аромату Віскі Келихи Тг канал сомельє Марії Хасанової ✈️

«Там, де живуть книжки» Віталій Дуленко Це неймовірна книга Проста, душевна і щемка Тут є Надя Книжицька, працює в ІТ, але любить читати і веде свій невеличкий книжковий блог «Там, де живуть книжки». Живе сама з кицюнею. «Магія ранку» вітає її гуркотом сміттєвоза під вікном, а її сіре самотнє життя, що ніби і вдалося (переїхала до столиці, винаймає квартиру, не бідує), а похвалитися нічим, ні сімʼї, ні детей, єдина віддушина — кіт Мирон і книжки. «Якби Надя опинилася на безлюдному острові, але мала що почитати, вона б вижила, хай і з мінімумом їжі. Залиште її там без жодної книжки, навіть поганської, навіть якоїсь «Помсти Сліпого 3: Повернення бандитських мусорів», — вона сконала б на другий день.» «До того ж книжки були для неї найбільшою підтримкою в дедалі не зрозумілішому світі, їхні тонкі аркуші були надійніші, аніж будь-які бетонні колони.»«Спокій — це було те, що вона шукала після трьох років стосунків з Костею. Лишитися на самоті, відповідати лише за себе і не бути нікому нічиєю матірʼю. Ну, окрім Мирона, який у цьому плані мав вічні привілеї. Але кіт і не грав увесь час за компом, не бухав зі своїми друзяками й не називав жінок вагінокапіталістками.» Тут вона отримує загадкову посилку від не менш загадкового Миколи Ерфе з книгою «Життя та таємниці Книжицької Надії» без імені автора, без назви видавництва, нічого, яка на диво детально розказує історію її життя і навіть її найпотаємніші секрети (!) щось сталося в минулому, де помер один хлопчик у загадковому Маєтку (в Соколянах) з моторошною легендою і хтось знає правду. Тож, через надіслану книгу про Надю ми дізнаємось про її непросте дитинство в селі з молодшою сестрою Любою (яку завжди треба було глядіти та брати з собою), коли помер батько, мати ледь зводила кінці з кінцями настільки, що в них з Надею були одні сандалі на двох. Переїзд до шумного містечка Соколяни, нова школа, нові люди, нове життя. І щось зламалось всередині Наді… неймовірна психологія героїв 👏🏻Начитанність Віталія вражає 🔥 тут стільки згадок та відсилок на інші книжки — топ 🫶🏻 (навіть згадані мої улюблені серіали: «Дівчата Гілмор» та «Друзі»)А цей гумор 🤌🏻«Надя підійшла до свого підʼїзду та звернула увагу на щит з обʼявами. (…)«Куплю книги»Вона подумки додала ще одну обʼяву від себе. «Куплю книги, не можу зупинитися. Допоможіть» Мозок працював далі. «Нарколог на дому. Виводжу з запойного читуна, лікую книгозалежних». «Від Манна до наркомана — один розділ». Мені сподобалось як лагідно та мʼяко автор вплітає в історію дієві психологічні прийоми, н-д, як заспокоїтись під час панічної атаки: «Надя рвучко вдихнула, відчуваючи, як повертаються симптоми панічної атаки. (…) «Будь ласка, тільки не це знов, — молилася вона. — що треба робити? Треба… треба зафіксуватися в реальності. Так-так, пʼять речей, які я бачу. Мирон на килимі, клята книжка на підлозі, не дивись туди, так, горщик з алоє, «Загублена» Гіліян Флінт на поличці, бейджик з конференції. Далі чотири звуки, які я чую…» Надя почула шум автівок за вікном, туркотіння голуба на балконі, крик дітей, що знову гукали Діму, та гомін телевізора в сусідів. Після цього йшли три запахи, які вона відчувала, та дотики. Потроху світ заспокоювався. Вона вдома, вона в безпеці, вона може дихати». І тут книга про Надю обривається на найцікавішому: «Історія, у якій зло нарешті дістає по заслузі. Настав час закенсилити Надію Книжицьку». І Надя повертається додому, щоб знайти автора. Щоглави історія все більше закручується, тут і рекет, і магічні обряди, і абʼюз, і дві сторони щасливих стосунків, і не ідеальні батьки, і мати, яка вже задовбалась бути всім для всіх, і минуле, яке не полишає і тягнеться кривавим слідом за всіма учасниками злочину…Єдине, мені здалась книга не трилером, а реалістичною прозою з елементами трилера. От така, як парне молоко (щойно з-під корови) зі скоринкою свіжого хліба, Наче знову у бабусі в селі Дякую за цю подорож, Віталію 🫶🏻 10/10 А цього року мають вийти його «Сухі кістки» у КСД Очікую дуже 🙌🏻

Чи написав я ~150,000 знаків нового рукопису? Можливо. Навіть цілком ймовірно. Поки «Сухі кістки» десь там собі сухокостять, в голову почала лізти інша ідея, яку я давно хотів реалізувати. Насправді я записав її ще кілька років тому і виклав на Аркуші під назвою «Моя цифрова тінь» (вже видалив). Але тим текстом я був незадоволений і давно хотів його переписати, тим паче, що одне видавництво виразило в ньому зацікавленість.🕵️‍♀️ За жанром це буде психологічний трилер про одинака, який отримує змогу стежити за дівчиною, яка йому подобається, за допомогою системи Розумний дім, поки це не заходить надто далеко. Ідея народилася ще у році 2019-му, коли я цікавився подібними системами та вперше дізнався про інцелів. Одне склалося з другим і мені стало цікаво, що з цього вийде. Початкова ідея пережила чимало змін та варіацій, поки у 2022 році я не дописав таки цей твір і він став першим об’ємним рукописом (300К знаків), який я завершив. До того писав лише оповідання і щиро боявся великого формату.🖋 У новій версії головна ідея збережеться, але сам текст перепишу з нуля, в тому числі адаптую під наші реалії. Починав планувати сюжет, але зрозумів, що це мене гальмує. Натомість спробував якнайдетальніше продумати героїв, а далі хай самі ведуть за собою. Поки що йде непогано, бо мені самому цікаво, що буде далі. Буде там про вплив технологій та соцмереж, використання ШІ, в тому числі у творчості, самотність, проблемні стосунки, стеження, залежності тощо. Назву скоріш за все поміняю, але поки що не впевнений.Стежити за процесом можна за тегом #моя_цифрова_тінь.P.S. Я впевнений, що виявиться, що десь вже існує така сама книга/фільм/серіал/пісня/макраме, але мені все одно. Ідея прийшла мені в голову самостійно сім років тому від поєднання моїх тодішніх інтересів, і досі не відпускає, тому я мушу і хочу її записати так, як я її бачу.

Прочитане у квітні.«Сяйво» Стівен Кінг⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️Перечитав цю годноту і ще раз переконався, що це не дарма один з моїх улюблених романів Кінга. Ідеальна горорна історія, де розкривається справжній жах, що ховається у людині, а не лише у готелі. Може й не усвідомлена, але це оповідь про самого Кінга, який мав схожі проблеми з алкоголем та гнівом. Червона кімната прямо і наліво, не проминете.«На мармурових скелях» Ернст Юнгер⭐️⭐️⭐️⭐️Друге знайомство з Юнгером. Невеличка повістина, яка починається з пасторальних сцен природи та квітів і закінчується хаосом та розрухою. Оті сцени у лісі просто жесть (в гарному сенсі цього слова), справжній горор.«Шлях Богомола. Імператор повені» Володимир Єшкілєв⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️Перше знайомство з Єшкілєвим. Почав з «Імператора повені» за рекомендацією Абрахама Ян Хосебра, і не прогадав — чудовий гностичний химерарій, про всесвіт якого хотілося б дізнатися більше. Потім і «Шлях Богомола» (більше як історичне фентезі) добре зайшов, бо персонажі яскраві, автор пише гарно й відчуваються його чималі знання історії та релігії.«Маша, або IV Rайх» Ярослав Мельник⭐️⭐️⭐️⭐️Спокусився на жанр антиутопії, ще й від українського автора. Файна історія, у якій основний фокус приділений філософським роздумам про гуманізм, права тварин і що таке людина. Прикольне оформлення газетних вставок і використання їх для експозиції та вираження різних поглядів.«Холод» Щепан Твардох⭐️⭐️⭐️⭐️Давненько придбав цю книгу з гарною знижкою і так вона й стояла на полиці і чомусь мене відлякувала. А потім під відповідний настрій як зайшла, що прочитав її за кілька днів. Роман в романі, де головною є історія такого собі Конрада про його пригоди, поневіряння у Гулазі й втечу звідти до загадкових холодців (так, я теж уявив мешканців місця під назвою Холоду як тарілочки з холодцем). Цікаво, добре написано, жорстко, є гарні слова про справжню суть росії, яка за собою скрізь несе тільки руйнування та біди. Трохи важкувато йшло через значний вжиток діалектичних слів, і книга здалася дещо затягнутою під кінець. Але загалом сподобалося, хочу тепер прочитати інші твори автора (коли буде знижка 😉).

Людина протестувала 22 інструменти для письменників. Деякі з них я пробував (наприклад, FirstDraftPro), але особисто для мене Scrivener найкращий. Дизайн не з нових, але там є класні функції, які я часто використовую:💠 Snapshot робить «знімки» тексту, потім можна повертатися до збережених версій. Зручно, коли хочеш відредагувати сцену, але при цьому зберегти її версію про всяк випадок (вже ставало у нагоді).💠 Робота з двома сценами одночасно — екран ділиться навпіл і в одній половині відкривається поточна сцена, а в іншій нотатки, дослідження, чернетки тощо.💠 Зручна організація сцен — сцени легко міняти місцями, просто перетягнувши їх. Мені особливо подобається можливість обрати конкретну сцену і сфокусуватися на ній, не відволікаючись на весь рукопис.💠 Можливість тримати всі робочі файли в одному проєкті. В лівому сайдбарі є доступ до рукопису, карток героїв, локацій, досліджень, нотаток, збережених зображень та веб-сторінок. Все на відстані одного кліку, не треба довго шукати.💠 Є вбудована функція перевірки правопису, працює досить непогано.💠 До сцен можна робити теги щодо персонажів, які там задіяні, локацій, статусу сцени. Потім зручно відфільтрувати сцени за конкретним героєм або подивитися, які сцени лишилося допрацювати, а які вже готові. То особливо корисно, коли маєш чималий рукопис з великою кількістю персонажів та сцен, як, наприклад, було з «Сухими кістками».💠 Можна працювати з проєктом, завантаженим на Google Drive, і не переживати, що ноутбук зламається і все пропаде (в мене таке було). До того ж Scrivener постійно робить бекапи.⭕️ А от не вистачає мені можливості візуально побачити, як розгортається сюжет, де перетинаються герої, якогось таймлайну до цього. Є там подоба представлення сцен як карток на дошці, але мені особисто то не дуже зручно й зрозуміло, тому я потім окремо роблю у FigJam.А ви в чому пишете і чого вам там не вистачає?https://legendfiction.substack.com/p/i-tested-23-writing-toolsyeah-almost

#роман_1770 Одним з джерел натхнення для «Сухих кісток» була знаменита історія спалення упирів у Нагуєвичах в 1831 році, записана Іваном Франком. Тоді під час холери померло стільки людей, що селяни почали підозрювати підступи упирів. За допомогою хлопчика Гаврила, який стверджував, що він і сам упир, обрали кількох підозрюваних, яких потім катували на вогні, щоб дізнатися правду. До речі, в цікавий спосіб — за допомогою ланцюга тричі перетягували людей через жар. Хтось від цього помер, а хтось і утік, й навіть потім далі жив у цьому селі (здавалося б як?)Історія моторошна сама по собі, але мене окремо вразила готовність людей вбивати своїх же сусідів. Традиційно переслідування відьом чи упирів не були поширеними в Україні так, як, наприклад, у Європі. У спокійні часи люди простіше до цього ставилися й і самі не нехтували звертатися по допомогу до знахарів. Я читав свідчення, що судді часто не хотіли слухати доноси про відьом і вимагали позивачів помиритися. Але коли наступала посуха чи моровиця, тоді все мінялося, і те, від чого ще вчора могли відмахнутися, сьогодні починали серйозно розглядати.Й мені стало цікаво — а про що в той момент думали люди? Звідки бралася готовність страчувати своїх знайомих, з якими ще вчора хрестили дітей? Як швидко можуть зруйнуватися усталені стосунки у маленькій громаді? Ось це й стало однією з тем мого роману, разом із бажанням розповісти про цікаві деталі вітчизняного Салема. Як зміг, я спробував уявити і відтворити те, як люди знаходили виправдання своїм вчинкам і як це поміщалося у їхніх головах. Що з цього вийшло — дізнаєтеся вже у цьому році 😉

Прочитане у березні. Місяць видався довгим, тому й книжок якось прочиталося чимало.«Змова проти Америки» Філіп Рот⭐️⭐️⭐️⭐️Альтернативна історія Америка 40-х років, коли до влади прийшов профашистський президент і що з того вийшло. Актуалочка, як розумієте. Добре показано, як гине демократія і як вчорашні сусіди стають ворогами.«Залишена» Оксана Ковальчук⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️Довгоочікуваний містичний трилер від Оксани Ковальчук. Чіпляє з перших сторінок, чудова мова, гачки, інтрига, поліська атмосфера — все що треба для цікавої книги.«Книга Еміля» Іларіон Павлюк⭐️⭐️⭐️⭐️Нарешті дійшли руки до цієї популярної книги. На диво, цеглинка прочиталася швидко, бо зайшла. Мені сподобалося, думаю, з цього вийшов би непоганий фільм з крутими візуалами.«Якщо подорожній однієї зимової ночі» Італо Кальвіно⭐️⭐️⭐️⭐️Постмодерністська літературна гра. Головному герою Читачу (тобто нам) потрапляють до рук книги, які він не може дочитати, і кожна незавершена книга веде до іншої і все заплутується. Переказав криво, але книга прикольна, ламається четверта стіна, всі діла — критики таке обожнюють (мабуть).«Сірі обійми Міжсезоння» Олексій Жупанський⭐️⭐️⭐️⭐️Третій том з циклу «Колесо року». Фірмовий стиль Олексія, матюки, суржик, похмурість та жорстокість, але при цьому з чудовим гумором. Мені попередні частини зайшли, то ж і цю прочитав із задоволенням (але є якісь проблеми з розривами деяких слів, якщо то не було задумано навмисно).«Часотрус» Курт Воннегут⭐️⭐️⭐️⭐️Остання книга Воннегута, свіжачок від Вавилонської бібліотеки. Сатира, іронія, згадка попередніх творів автора, його знайомих — справді відчувалося, що Курт писав це як свій останній роман. Але при цьому текст не сумний, а сповнений воннегутівського гумору та іронії.«Метамодернізм» Максим Нестелєєв⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️Це нонфік про культурну парадигму, яка прийшла на зміну постмодернізму. Цинічної іронії та гри заради гри (бо сенсу немає) вже недостатньо, але й щиро вірити у світле майбутнє теж не виходить. Тому доводиться поєднувати іронію з щирістю, гру з сенсом і тд. Серед метамодерністьских творів зазначено фільми Веса Андерсена, серіали «Бо Джек» й «Тед Лассо» та роман «Нескінченний жарт».

#роман_1770 Не знаю, чи згадував про це у попередніх дописах, але «Сухі кістки» писалися без плану. Взагалі без якоїсь попередньої структури чи схеми. Це був такий собі експеримент для мене самого — що з цього вийде і чи зможу взагалі. Я мав сам сеттінг — маленьке село, в якому починають знаходити вбитих селян — і кількох персонажів зі своїми проблемами, і то було все. Сідаючи за ноутбук, я дуже приблизно уявляв, про що писатиму сьогодні, але разом з тим з цього вийшов рукопис на 500,000 знаків, де фігурують 20+ персонажів — досить таки солідно, як на мене.✔️ Мені сподобалося так писати. В першу чергу тому що мені самому було цікаво, що буде далі. Якщо з «Там, де живуть книжки» я наперед знав чим закінчиться історія, то тут я й гадки не мав. Чимало сцен чи поворотів були непередбачуваними й через те прикольними. Навряд чи я зміг би їх придумати, маючи план. Не всі персонажі лишилися такими, як я задумував, а деякі взагалі зникли.✔️ Мінус такого підходу в тому, що потім довелося чимало редагувати, а я редагування не люблю. Хоча основні лінії з першої чернетки збереглися і кінцівка практично лишилася такою ж, тим не менш довелося додатково пропрацювати логічність, зв’язність та переконливість оповіді й поведінки персонажів. Деякі сцени викинув, бо вони нічого не давали, а лише затягували оповідь.✔️ Як висновок для себе — треба знати якомога більше про своїх героїв з самого початку, їхні характери та мотивацію (по можливості). Також треба добре розуміти антагоніста, його історію й мотивацію. Я спочатку не знав, що відбувається у селі, й коли дійшов до кінця, то довелося повертатися і вводити деякі гачки/пояснення. Також якщо у тексті є таємниці минулого (а я таке люблю), то їх теж треба знати наперед, щоб потім органічно розкрити (ох і намучився я з Палагною, якби ви знали). Вважаю експеримент вдалим, і, думаю, що наступні твори писатиму за таким же принципом.