КОЛИ З ТОБОЮ ДІЛЯТЬСЯ БОЛЕМКоли мої перші клієнти розповідали/показували мені свій біль (проблему, травматичний досвід)… мені вистачало адекватності говорити «я не знаю, що з цим робити… але я можу побути тут поряд… чим можу допомогти?»… Не пам'ятаю вже в кого саме скопіював таку модель поведінки, але мені дуже пощастило (як показали наступні роки), а ще точніше це було благословення Вищих Сил. Іноді після таких зустрічей я відчував себе невміхою, проживав безсилля. І запитував себе, а чи тим займаюся… Але щось вело мене всередині. Інтерес. Впертість. Шлях серця. Мені було мало говорити «я не знаю»… Тож я вчився. Освоював різні інструменти, методи, школи, підглядав, як інші терапевти роблять, навчався акторської імпровізації (щоб від страху невідомості, нерозуміння «що далі»… не впадати у ступор)… І ось через кілька навчальних програм (декілька років) з'явилася друга модель взаємодії з клієнтами. Перша її опора – створювати видимість, що все добре, що все під контролем, що спокійний, адекватний, упевнений у собі, знаю, що роблю. Друга опора – впевнено використати вивчені протоколи роботи, у тому числі з травмою. Так, трохи доводилося імпровізувати, але загалом працював за вивченими протоколами дій. По суті, віддалявся від людини, виставляв замість себе «міраж професійної ідентичності» та використовував інструменти. Віра в те, що ці техніки хороші, що вони працюють завжди і з усіма допомагала і мені, і клієнтам. З роками, через багато сотень клієнтів, я все частіше помічав, зміцнювався в усвідомленні, що техніки/інструменти вторинні. Головне - мій стан (у ресурсі, в балансі, в моменті) і той зцілюючий/довірчий контакт, який утворюється. Довірчий контакт – це про щирість. І внутрішню силу, аби цю щирість витримати. І чим більше працюю з людьми, тим яскравіше розкривається ця стилістика взаємодії. Можливо, є четвертий і п'ятий кроки (ще більш вдалі стратегії взаємодії). Можливо, їх теж зможу пройти та поділитися. А поки що про третю модель скажу кілька слів. Власне, цим і ділюся зі своїми учнями під час навчання основам кінезіології та інтегративного підходу до тілесно-орієнтованої терапії. ГАРНА МОДЕЛЬ ЗЦІЛЮЮЧОЇ ВЗАЄМОДІЇВажливо створити хороший контакт з людиною. Немає найкращих схем. Це завжди імпровізація. З кимось поговорити. Або пожартувати. Або помовчати. З кимось попити чай. А комусь важливо поставити багато провокаційних питань, вивести із рівноваги. З іншим – дуже дбайливо та підтримуюче себе проявляти. З кимось помірятися розмірами, переконати та довести. А за кимось тільки й встигати «бігти», підтримуючи найвищий темп (внутрішньої) роботи та страхуючи від падінь. Після встановлення контакту – підтримувати процес зцілення. Зцілення відбувається у контакті (про це написав книгу). Тут важливими є щирість, сміливість, чесність, адекватність (не всім потрібно ділитися). Так, використовую різні інструменти/методи/техніки (кінезіологія, КСТ, остеопатія, гештальт-терапія, коучинг, системні розстановки, арома-терапія, МАК, енергетичні практики…), які освоїв за довгі роки, які вигадав (адаптував) під свій стиль роботи та відпрацював сотні разів. Без якихось інструментів було б складно обійтися в роботі… але все ж таки можливо! Тому що для лікування найважливіша взаємодія (контакт), а не «найкращий інструмент». Змінюючи свій стан (вольовим зусиллям чи через різні процеси) цілитель змінює і стан клієнта. Іноді безпосередньо змінює стан людини, зберігаючи свій стабільним. Але зрештою зцілення - це завжди взаємодія, робота у зв'язці / парі. Шлях із «все важко… боляче» в «я справляюся… ось навіщо все це… я йду ось сюди». І хто в цій парі веде, а кого ведуть – сказати важко. Тому що ролі під час сеансу змінюється неодноразово. Коли людина губиться – веде цілитель, використовуючи директивні техніки, різні інтервенції. Коли в людини йде процес трансформації, то цілитель займає позицію фасилітатора (супроводу, полегшення). Чи можна одразу розпочати з «третьої моделі»? У когось може і вийде завдяки великому життєвому досвіду чи неординарному таланту. А ось більшості доведеться розвиватись крок за кроком, роками. Зізнаюся, якби я сотні разів не діяв за протоколами, то навряд чи напрацював би такий стиль взаємодії у вигляді глибинного досвіду/усвідомлення. Зараз теж говорю «я не знаю як тобі краще». І питаю «можна я ось так побуду поряд?». За формою це дуже нагадує те, з чого я починав. Ось тільки тоді я копіював інших. Зараз – копіюю себе (жартую ). Сподіваюсь, зараз це зовсім інший рівень не-знання та присутності. Шлях від «здаватися» до «бути» зайняв майже десять років. Ну гаразд, років шість-сім. Багато зусиль. Багато усвідомлень. Останні роки гостро відчуваю вдячність Творцеві та людям за можливість іти цим Шляхом. Є БАГАТО МОДЕЛЕЙ ВЗАЄМОДІЇНа своєму прикладі розповів про три стратегії взаємодії, які роками використовував під час взаємодії з людьми (особливо під час розпакування травматичного досвіду). Якщо було корисно – напишіть у коментарі. Якщо у вас інша модель взаємодії – також напишіть. Це цікаво та корисно буде. Ну а загалом текст для тих, хто тільки починає шлях в професіях, що допомагають людям. Нас має бути більше.