У суботній ранок принесла вам історію, як я створюю сенси для презентацій.

Нещодавно одна розумна, але трохи невпевнена в собі комунікаційниця (привіт, Дашо)) спитала майже дослівно, як я творю магію зі своїми презентаціями для публіки. Спойлер: ніякої магії. Є одне питання, з якого я починаю: що має статися в голові людини після цього виступу?

І тут є велика різниця між сольним виступом і панельною дискусією.Сольний виступ = експертиза + рамка мислення.

Тут я майже завжди звужую тему. Хороший сольний виступ має одну сильну тезу, яку людина може довести, розкласти й залишити аудиторії як новий спосіб дивитися на проблему. Тобто соло має продавати не тему. Воно має запаковувати спосіб мислення експерта. Умовно, не «Інвестиції в нерухомість у 2026 році», а:«Висока дохідність ще не означає прибуток: три показники, за якими насправді треба порівнювати ринки нерухомості».

Уже в назві є позиція. Є обіцянка. Є експертиза, яку людина може привласнити собі після виступу.Панель = конфлікт поглядів + дискусія.

Тому тут я роблю навпаки: розширюю рамку. Хороша тема панелі не повинна містити готову відповідь. Якщо всі четверо спікерів можуть сказати приблизно одне й те саме – навіщо нам панель? Наприклад:«Купити квадратні метри чи частку фонду: яка нерухомість приносить реальний дохід».

Тут уже немає однієї правильної відповіді. Один учасник може захищати пряме володіння нерухомістю. Другий – фонди. Третій говоритиме про ліквідність. Четвертий – про ризик. І між ними з’являється те, заради чого люди взагалі слухають панелі: напруга між різними способами бачити одну проблему.

Тому моя дуже проста формула така:соло = дайте мені одну думку, яку я запам’ятаю;панель = дайте мені одне питання, над яким я продовжу думати.

І коли я придумую тему виступу, презентацію чи навіть рамку панелі, я починаю не зі слайдів. Я питаю себе на початках, яку інтелектуальну роботу має зробити аудиторія.

А слайди вже просто інструмент.

🥁