Здраствуйтє студія. Здраствуйтє товаріщ відющій. Мене звати Котєріна. І я тут щоб розказать про псіхушку в якій живу. І я хочу привлєч до цієї проблєми журналістів, дєпутатів, ООН, НАТО і мера Василькова. Почну з конца. Началось всьо давно. Юлька в одне врємя пачяла уходити з хати. Ми знали що вона плотно сидить на утрєній дозі горішків. Да це праблєма. Врачі разводили руками, ми привикли і пустили всьо на самотьок. Ніколи. Слишите - ніколи не думайте шо горішкоманка то не праблема. Іначе всьо буде як у нас. Горішки видно сильно вдарили їй у голаву ібо через якесь врємя до хати вона притарабанила чупакабру. Ну ми сночала коли це пабачили то подумали шо то воно. Потім оказалось що це Юлькіна 3тя дочь яку кались з колясочькі укралии на автастанциї цигани. І зоставили ( ну це все со слов чупакабри) пабиратись на уліце і їсти з мусаркі. Ну я так і називаю її тепер - Мусаравоз. Я сильно був протів. І не тільки я, але аставили цю дєвачьку переростка у нас. Я чесно я довго питався научіти її правилам етікета, витанченим манєрам. Ставив їй торелочьку, клав справа ножичька, зліва вилачьку, налівав в хрустальний бокал божолє. Ну карочє. Ніхрена воно не памагло. Як то кажуть - дівчину з мусаркі вивезти можна а мусарку з дівчини нє. Всі ці собитія сильно пошатнули маю псіхіку. Я начяв хадити до псіхолоха. Він мені посовєтов принімати все як є. А єслі чогось нема то принімати все як нема.