я звикла до руїнації.саморуйнування моя наймайстерніша ювелірна робота. слухати музику в навушниках на повну гучність, допоки кров не застигає у барабанних перепонках, кричати допоки не зірвеш голосові звʼязки, ламати меблі в наступах неконтрольованої агресії, курити більше ніж вдихаєш, видихаючи отрутою, заливаючи все алкоголем, який притуплює бажання розʼїбатися на швидкості яка несе мене цим світом. ніби всередині буря, яку неможливо контролювати, ніби щось пробирає мене до кісток і я не можу зупинитися, поки не зруйную все всередині, поки не зруйную все до чого торкаюся. руїни. попіл, осколки спогадів, людей яких відкинула хвиля вітру, обірвані звʼязки, що ти несеш на собі ніби хрест зі своїх помилок. в повітрі піщинки того що зруйновано, що я власними руками намагалась склеїти ламаючи ще більше.і коли шляху назад немає, руїнація культивується у щось схоже на відродження, з попілу і крові, будувати наново. наново на зруйнованому. початок з кінця. тому що, тільки так є шанс не потонути.будувати зруйноване немає сенсу. єдине, що тобі залишається, це будувати наново себе.