Джерело
Березовий сік | Серед українських релізів цього тижня головним для себе вважаю АНТАЙТЛ...
1 480 Охват/переглядів
2026-10-23 09:14
Повідомлення №7414
Серед українських релізів цього тижня головним для себе вважаю АНТАЙТЛД — #. Прикол Жені Тимчика, який зайшов занадто далеко, і перетворився на активний та серйозний гурт.
Протягом тижня кілька музичних каналів викатили свої огляди на #. Загальна основна думка, яка прослідковується — альбом викликає сильну ностальгію, оскільки відсилає в нульові, коли український слухач тільки відкривав для себе усі можливі відтінки core, і сильно по ним перся.
Я спробував пригадати себе в цей період. Тоді я здебільшого слухав індірок, що у порівнянні — ніжнятина вух і ці core мені абсолютно не заходили. Розкрилася ця музика для мене значно пізніше, що з одного боку прикро, бо я не був в темі на момент, коли тащилися всі навколо. Але з іншого боку, добре, що пік мого прослуховування жанрів припадає саме на сьогодення. І що я маю можливість і задоволення сказати: # — дійсно тяговий альбом, який я послухаю ще не раз.
# — це не просто енциклопедичні 26 хвилин, які знайомлять з усіма відмінними нюансами core, а ще й щільна, місцями драматична пиздячка. Вдих на першому треку вдих і видих лише на останньому, бо він, як і належить слоукору, повільний, релаксовий. Але навіть під час нього відчуття приємної напруги від решти пісень нікуди не зникає та й у вухах гудить, як трансфоматор.
Що ще порадувало — # не намагається чіплятися за українську дійсність і не віддзеркалює її. Це не означає, що хлопці абсолютно відірвані від контексту. Мова про те, що наявних образів і тез вже недостатньо для того, щоб описувати внутрішню фрустрацію і безкінечну злість. Тому ескапізм в позитивну агресію із мошем та внутрішніми жартиками — найкращий з усіх можливих варіантів психологічного розвантаження, хоч і Тимчик у своїй ліриці звучить не те, щоб позитивно.
Єдине, до чого я доїбався б — до римування рядків, бо періодично воно відсутнє у текстах. Трошки різало слух, але це вже мої забобони. Все інше — на рівні. Не тільки сама музика, а й її стратегія просування: було прикольно послухати # трошки раніше у форматі дегустаційного меню, одразу почитати тексти і, як-то кажуть, все викупити.
Складно буває оцінювати музику людей, яких ти знаєш ще й поза музикою. Але # дійсно сподобався без дружніх реверансів, тому щиро раджу.
https://www.youtube.com/watch?v=OTh3Y3WahoE
Протягом тижня кілька музичних каналів викатили свої огляди на #. Загальна основна думка, яка прослідковується — альбом викликає сильну ностальгію, оскільки відсилає в нульові, коли український слухач тільки відкривав для себе усі можливі відтінки core, і сильно по ним перся.
Я спробував пригадати себе в цей період. Тоді я здебільшого слухав індірок, що у порівнянні — ніжнятина вух і ці core мені абсолютно не заходили. Розкрилася ця музика для мене значно пізніше, що з одного боку прикро, бо я не був в темі на момент, коли тащилися всі навколо. Але з іншого боку, добре, що пік мого прослуховування жанрів припадає саме на сьогодення. І що я маю можливість і задоволення сказати: # — дійсно тяговий альбом, який я послухаю ще не раз.
# — це не просто енциклопедичні 26 хвилин, які знайомлять з усіма відмінними нюансами core, а ще й щільна, місцями драматична пиздячка. Вдих на першому треку вдих і видих лише на останньому, бо він, як і належить слоукору, повільний, релаксовий. Але навіть під час нього відчуття приємної напруги від решти пісень нікуди не зникає та й у вухах гудить, як трансфоматор.
Що ще порадувало — # не намагається чіплятися за українську дійсність і не віддзеркалює її. Це не означає, що хлопці абсолютно відірвані від контексту. Мова про те, що наявних образів і тез вже недостатньо для того, щоб описувати внутрішню фрустрацію і безкінечну злість. Тому ескапізм в позитивну агресію із мошем та внутрішніми жартиками — найкращий з усіх можливих варіантів психологічного розвантаження, хоч і Тимчик у своїй ліриці звучить не те, щоб позитивно.
Єдине, до чого я доїбався б — до римування рядків, бо періодично воно відсутнє у текстах. Трошки різало слух, але це вже мої забобони. Все інше — на рівні. Не тільки сама музика, а й її стратегія просування: було прикольно послухати # трошки раніше у форматі дегустаційного меню, одразу почитати тексти і, як-то кажуть, все викупити.
Складно буває оцінювати музику людей, яких ти знаєш ще й поза музикою. Але # дійсно сподобався без дружніх реверансів, тому щиро раджу.
https://www.youtube.com/watch?v=OTh3Y3WahoE