Що ж, Fontaines D. C…

До нового альбому вони підійшли з фічерами в модних великих глянцах та статею в Billboard, яка розставляє пісні з нового альбому from worst to best. А це вже багато про що говорить — абсолютно інший рівень медійного покриття і визнання. Тобто, Dopamine Chamber виходить в піковий для гурту момент. Коли про них не знає тільки лінивий, а влітку вони готуються збирати перші свої стадіони. Не думав, що таке станеться 

Це результат наполегливої роботи і безкінечного сонграйтерського потоку Гріана Чаттена. Як би з нього музика так не перла, то в найкращому випадку ми б зараз отримали третій лонгплей гітарного тупотіння на кшталт Dogrel. Але звучання Fontaines D. C. з ниючого, як від синця, болю за кілька років розвинулося ледь не до космічних пропорцій.

Для сучасного рок-гурту, який користується комерційним успіхом, такі метаморфози можна вважати надшвидкісними. І це ніби чудово, особливо для фанатів, бо більше нових пісень. Але в якийсь момент виникають питання типу «А це часом не біг попереду паровозу? Навіщо так поспішати? Може варто призупинитися і подивитися на все зі сторони?» 

Якби Fontaines D. C. дійсно подумали про це, то i bet, що Dopamine Chamber вийшов би на рік пізніше і був би прям офігенним альбомом. А так Dopamine Chamber всього лише непоганий, бо, як на мене, поквапився.

Тут є хороші пісні. Mimesis й Japan, наприклад. Також присутній потужний оупенінг Six Shot Morning. З «відкривашками» у Fontaines D. C. проблем ніколи не було, вони завжди вміли задати тон всій платівці. Втім, якщо Romance слухався прям винаходом Fontaines D. C., то новинка стала вмілою, але ревізією вже відомих прийомів з колдвейву, ньювейву та готік року. Якщо ви скажете, що не згадували New Order та The Cure, коли слухали Dopamine Chamber, то я вам не повірю. 

Це один нюанс. Інший полягає в тому, що у Dopamine Chamber немає стовідсоткового хіта. Пісні, розміром з гак на будівельному крані, щоб протащила через весь альбом і змушувала його переслуховувати раз за разом.  Був Starbuster у Romance, за який його хотілося, власне, Romance прям полюбити. А тут склалося, що достойних пісень та  філера десь 55% на 45% (я не уявляю, кому в голову прийшло додати One Man на альбом). Хоч філер і обʼєктивно якісний за рахунок топового саундпродакшену, але це скасовує факту, що core елемент в Dopamine Chamber відсутній. 

Нещодавно в інтервʼю Чаттен сказав, що після цього релізу гурт піде на брейк, щоб дати відпочити слухачу від себе. І це правильне рішення на благо всім. Втім, він вже готує другий сольний повноформатник, тож від самого Гріана ми нескоро здихаємося.

І наостанок. Певно, що раз в кількадесят років трапляється таке. що рок-гурт стає дійсно великим і значущим. Fontaines D. C. несподівано для мене (і думаю не тільки для мене) стали саме таким гуртом. Але добре, що вони, а не якийсь sombr. За цей час з beloved lads з фронтменом, який пускає півнів, вони виросли до реальних профі, які розвиваються та виправляють помилки. Втім те, що Dopamine Chamber вийшов таким, яким вийшов — не помилка, просто так буває з креативними рішеннями. Впевнений, перерва піде гурту на користь і їхній найкращий альбом ми ще почуємо.

https://www.youtube.com/watch?v=bijLQqV_iAU