Тернопіль, ранок понеділка, ми з чоловіком з'їли смачний сніданок у вишуканій пекарні й нажерті по саме нікуди дибаємо на пошуки тернопільського тортика, щоб взяти його в дорогу на Київ (в Тернопіль ми приїхали з презентацією нової книги чоловіка, а не в гастромандри, тож про місцеву їжу я знаю приблизно нічого, і якщо серед вас є тернополяни, то не смійтеся з мене, що я роблю якісь вже всім відомі "відкриття" 😅) тож ідемо ми такі, націлені на тортик, і  перечіпаємося об кіоск з теплою назвою "Бабусині пиріжки". чоловік дещо саркастично - оце б взяти в дорогу, щоб... швидше доїхати 🤭 тихо будь, - кажу йому - глянь, яка черга з місцевих, нам ТРЕБА ці пиріжки! прихвостилися в кінець черги, перед нами - три чорняві, східного типажу, чоловіки. їхній ватажок мав добрий настрій побалакали й пожартувати, але дівчина у віконці мала настрій швидше рухати чергу й вони не співпали по вайбу: - добрий ранок, замовляйте!- добрий, а дайте три пиріжки з вишнею, три з картоплею.- картопля з грибочками, піде?- так, тіко давайте по два в один, того й того... нє, кажу ж того й того в один, бо тут три хлопи, треба тако щоб кожному своє, бо вони сі покусают...- так що ви мені кажете, кажіть одразу, чи я бачу, що вас три...- та я ж кажу. а! одного хлопа вже нема, злякали. а ви не беріть близько до серця, я жартую, а ви берете близько до серця 😊 гарного вам дня! 🤗 дуже душевний мужчина був, а я налякалася заклопотаної продавчині й замість сосиски в тісті взяла пиріжок з горохом. страшне їдемо на Київ, пиріжки (й біляш!) їдуть на задньому сидінні й пахнуть так, що хоч ставай та їж, але поки нема куди отак от