Back to the Roots

Яка історія! Від Національного художнього музею України. ***В картотеці музею співробітники фондів якось натрапили на стару інвентарну картку з численними знаками запитання щодо автора. Це всіх здивувало, адже картка була до хрестоматійної роботи Давида Бурлюка «Автопортрет» (1927), неодноразово публікованої та експонованої на виставках. В каталозі персональної виставки «З поверненням в Україну, пане Бурлюк!», яка відбулася в НХМУ в 1998 році, впевнено зазначено – автор Давид Бурлюк. Не зважаючи на це, «Автопортрет» та ще три твори раннього періоду творчості майстра передали на експертизу до відділу оптико-фізичних досліджень ННДРЦУ – для порівняння.Незвичайний підпис «𝗧𝗼 𝗕𝘂𝗿𝗹𝘂𝗸 𝗚𝗿𝗮𝗵𝗮𝗺 𝟭𝟵𝟮𝟳»викликав запитання, то хто ж автор – Бурлюк чи Грехем, який присвятив твір Бурлюку? Тому експерти зосередили увагу на зображенні. Воно виявилось двошаровим. Під основним сюжетом рентгенограми зафіксували чималий перевернутий портрет.Відомо, що твір надійшов з Національного музею «Київська картинна галерея» (попередня назва - Київський музей російського мистецтва) в 1938 році. 👀Дійсно, в архіві «Київської картинної галереї»зберігається лист Давида Бурлюка за 1930 рік, у якому чітко зазначено, що художник передає в дар Київському художньому музею, через свою дружину Марію Никифорівну, три твори, серед яких перший – Грехем «Автопортрет» .Цитата з листа Бурлюка : «Марія Никифорівна Бурлюк відправила вам в дар картини... Чи отримали ви ці твори? Будьте ласкаві відповісти. Перший художник нині надзвичайно відомий. Брошуру 𝗚𝗲𝗼𝗿𝗴𝗮 про його творчість по-французьки всім вислали...»(переклад з російської). Тепер стало ясно: «Автопортрет» належить пензлю Джона Грехема – американського художника-модерніста українського походження, з яким Бурлюк познайомився в 1910-і роки в Москві. Справжнє ім'я Джона Грехема – Іван Граціанович Домбровський. Народився він у 1886 році в Києві, в дворянській сім'Ї. Навчався в Імператорському ліцеї. Закінчив юридичний факультет Університету св. Володимира у Києві.#якбикартиниговорили

А ви знали, що свій перший ескіз «Запорожців» Ілля Рєпін подарував історику Дмитру Яворницькому в подяку за допомогу в роботі над картиною? Але тепер він знаходиться в Третьяковській галереї. Відповідь на запитання «чому?» - сумна. Яворницький хворів і бідував. Тож звернувся до Рєпіна з пропозицією продати ескіз. Про це є наприклад у листі Рєпіна до російського колекціонера Павєла Третьякова:«Чи не придбаєте Ви мій олійний ескіз «Запорожців».той, що писаний мною ще у Москві в 1879 році (Ви його знаєте), я подарував його, - вже два роки тому, - Еварницькому. Зараз Еварницький хворий і бідує. Він продає цей ескіз за тисячу карбованців. Я б не продав за ці гроші: дешево! Ця первісна композиція все ще конкурує з моєю картиною своєю цілісністю, життям і експресіями». Є ще один лист, художинка Миколи Мурашка до Миколи Терещенка:«...Черга розповісти Вам про Іллю Юхимовича Рєпіна. Його ескіз «Запорожців» подарований Еварницькому, а той, притиснутий зараз нестатками, не проти спустити його. Ілля Юхимович з щирою участю до невдач цього бідного професора приводить його в порядок і хоче за нього три тисячі карбованців. Розмір ескіза Ви пам'ятаєте: більш аршина завширшки і біля аршина висоти». Ескіз дістався Третьякову. Чому бідував Яворницький - через українофільство йому було заборонено викладати в усіх навчальних закладах Російської імперії.

Український старовинний напій контабас опинився в центрі уваги світової гастрономічної спільноти. Матеріал американського журналіста Крейга Сауерса про його відродження здобув перемогу на James Beard Awards 2026 — найпрестижнішій премії у сфері гастрономії, яку часто називають «Оскаром» кулінарного світу. Текст отримав нагороду в номінації Beverage категорії The Journalism Awards.Контабас — майже втрачений український напій XVII століття, який відродив ветеран та підприємець Роман Пелех. Його виготовляють шляхом тривалої витримки на бруньках чорної смородини. Згадки про контабас можна знайти у «Словнику української мови» Бориса Грінченка 1907 року, однак у радянський період традиція його виробництва фактично зникла.Історія повернення напою почалася у 2018 році, коли брати Роман та Андрій Пелех знайшли на Закарпатті старий запас контабасу, виготовленого ще у 1993 році. Після початку повномасштабної війни Роман став на захист України, а згодом повернувся до справи, перетворивши контабас на символ української культурної спадщини та підприємницької стійкості.Саме ця історія привернула увагу журналіста Крейга Сауерса. Захопившись напоєм, він приїхав в Україну, відвідав виробництво в Броварах та поспілкувався з його творцями. Результатом став матеріал для Wine Enthusiast — одного з найавторитетніших світових видань про алкогольну культуру.Перемога на James Beard Awards стала не лише визнанням журналістської роботи, а й ще одним доказом того, що українські гастрономічні традиції здатні зацікавити світ не менше, ніж сучасна мода, мистецтво чи дизайн.

Нарешті опублікований мій репортаж з виставки, присвяченій Іллі Рєпіну. Я рекомендую вам обов’язково сходити на виставку. Але перед цим, для того, щоб краще все зрозуміти, прочитати цей текст. Робіт Рєпіна вистачило б заповнити усі ошатні зали «Київської картинної галереї», але музей був обмежений не стінами, а кількістю творів, які знаходяться на території України. А це в основному — колекція українських меценатів Терещенка та Шлейфера, ще Музею Рисувальної школи Миколи Мурашка.Тому може скластися оманливе враження, що з одного з центральних художників Російської імперії штучно роблять українця. А насправді чи не вперше пропонують краще роздивитися зв’язки художника з місцем, де він народився. Не через імперську призму. Ще подумати разом над суперечностями в його біографії. Востаннє роботи Рєпіна тут демонстрували в 2013 році. Тоді інституція називалась Національним музеєм російського мистецтва, а Рєпіна представляли одним з найвидатніших майстрів російського живопису. Повний репортаж читайте на Українській правді.https://life.pravda.com.ua/culture/vistavka-illya-ryepin-realist-i-mriynik-vidkrilas-u-kijivskiy-kartinniy-galereji-315619/?preview

Не можу не поділитися дописом кандидатки юридичних наук Світлани Мельник, дружини Постійного представника України при ООН Андрія Мельника: Учора, 6 червня, у Метрополітен-опера відбулася остання вистава цього оперного сезону «Турандот» Джакомо Пуччіні.Для нас вона була особливо знаковою, адже головну партію принцеси Турандот виконувала наша неперевершена Людмила Монастирська. Саме вона у 2022 році символічно зайняла це зіркове місце у цій ролі на одній із найпрестижніших оперних сцен світу після того, як Метрополітен-опера відмовилася від співпраці з Анною Нетребко.Усі ми пам’ятаємо той момент, коли після свого тріумфального дебюту в ролі Турандот Людмила вийшла на уклін, загорнувшись в український прапор.А диригувала оркестром вистави наша українська легенда класичної музики — всесвітньо відома Оксана Линів, яка стала першим українським диригентом в історії Метрополітен опери. Особистість яскрава, сильна, часом дискусійна, але безперечно одна з тих музикантів, хто відкриває двері до найпрестижніших музичних майданчиків світу.Ми з чоловіком дуже хотіли потрапити на цю виставу. Але через шалений графік останніх тижнів це весь час не складалося. І тому були особливо щасливі, що встигли саме на фінальний показ сезону.А далі на нас чекав справжній нью-йоркський сюжет-сюрприз.Ми опинилися в одній директорській ложі з легендарною зіркою «Sex and the City» Сарою Джесікою Паркер та неповторним голлівудським актором Метью Бродеріком.Усі антракти ми проговорили разом. І були щиро вражені тим, наскільки вони підтримують Україну та як уважно стежать за подіями навколо нашої держави.Сара Джесіка прийшла на виставу, щоб почути зірковий дует Людмили Монастирської та легендарного французького тенора Роберто Аланьї у ролі Калафа.Тож ми не могли не запропонувати їм спуститися після вистави до гримерних, щоб особисто привітати і наших українських зірок.І Сара Джесіка з Метью відразу погодилися.Так ми всі разом із квітами вирушили за лаштунки Метрополітен-опера.А там панувала абсолютно особлива атмосфера. У невеличкому коридорі раптом зібралися Сара Джесіка Паркер, Метью Бродерік, Роберто Аланья, Людмила Монастирська, Оксана Линів і ми з Андрієм та кілька близьких друзів театру…. Далі у дописі.

Сьогодні виповнюється 100 років від дня народження Анатолія Базилевича — одного з найвідоміших українських графіків та ілюстраторів ХХ століттяДля багатьох поколінь читачів саме його ілюстрації сформували візуальний образ «Енеїди» Івана Котляревського. Над цим проєктом художник працював понад десять років, створивши персонажів, які стали невіддільною частиною сприйняття твору. Водночас його творчість значно ширша за один проєкт. Він створював ілюстрації до творів Тараса Шевченка, зокрема до «Кобзаря», працював над «Кайдашевою сім’єю» Івана Нечуя-Левицького, Марка Вовчка, Григорія Квітки-Основ’яненка, українськими народними казками та дитячими книжками. Його графіка поєднувала уважність до тексту, майстерний рисунок і виразну характерність створених персонажів.Базилевич належить до покоління митців, які сформували культуру української книжкової ілюстрації другої половини ХХ століття, довівши, що ілюстрація може бути не лише додатковим супроводом для тексту, а самостійним художнім твором. 🖼:1. Анатолій Базилевич у майстерні, кінець 1970-х років, Київ.2. Ілюстрація до повісті Марка Вовчка «Записки причетника», 1955.3. Ілюстрація до повісті Григорія Квітки-Основ’яненка «Пан Халявський», 1961.4. Ілюстрація до повісті Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я», 1980.5. Листівка з набору «Українські народні пісні на слова Тараса Шевченка», 1963.6. Ілюстрація до поеми Івана Котляревського «Енеїда», 1967.7. Листівка з набору «Українські народні пісні», 1966.

Колекція бібліотеки ім. Вернадського поповнилася книгами Вольтера, Шевальє та Маршалла XVII–XVIII століть зі згадками та описами про України.Європейські стародруки були знайдені та придбані за кордоном у приватних колекціонерів в 2025 році для інтерактивної виставки Ukraine WOW за підтримки Visa. А тепер вони передані в колекцію Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського. Нижче мій улюблений фрагмент, з двотомного видання Вольтера «Історія Карла XII, короля Швеції», 1731 року:«Україна завжди мала натхнення бути вільною. Але, оточена з усіх боків Московією, країнами, підвладними великому правителю [султану], та Польщею, вона змушена була обирати собі протектора, а в подальшому й володаря, з однієї з цих трьох держав ❬...❭ Якось, одного разу, він [гетьман Мазепа] обідав за одним столом з царем у Москві. Цей імператор [Петро Перший] запропонував йому привчати козаків до дисципліни та зробити цих людей більш слухняними. Мазепа відповів, що положення України та дух її нації створюють нездоланні перепони цьому. Цар, вже досить добре підігрітий вином і який ніколи не стримував своєї люті, назвав його зрадником і пригрозив посадити на палю. Мазепа, повернувшись до України, почав задумувати заколот…» Усі автори цих стародруків зафіксували, якою Україну бачили у світі задовго до появи сучасних наративів.

Не змогли потрапити на Книжковий Арсенал чи встигнути на всі події програми? Ми зібрали для вас трансляції окремих розмов, які можна переглянути у зручний час:▪️Поетичні читання «Сергій Жадан. Нові тексти».▪️Панельна дискусія «Свобода: абсолютна і відносна». Серед учасників — Марсі Шор, Олександра Матвійчук, Максим Буткевич.▪️«Як говорити про вразливість, не втрачаючи сили?». Спікерки: Катерина Калитко, Євгенія Кузнєцова.▪️«Україна. Світ Трипілля: відкриття великої історії». Серед спікерів — Віктор Ющенко, Олександр Зінченко, Іван Малкович.▪️Дискусія «Крихкість героя». Учасники: Артем Чапай, Артур Дронь, Світлана Поваляєва, Максим Буткевич.Дискусія «Історія несвободи». Учасники: Марсі Шор, Мирослав Маринович, Тимофій Брік.▪️«Міжнародний вояж Польових досліджень: до 30-ліття першого національного бестселера». Учасники: Оксана Забужко, Марія Генкін, Белявців Беатріче, Наталія Ханенко-Фрізен.▪️Лекція Славоя Жижека. Модерує: Олеся Островська-Люта.▪️Розмова із Максимом Буткевичем «Свобода як шлях». Модераторка: Олеся Островська-Люта.

Це зовсім нетиповий допис для каналу. Але мені дуже хочеться поділитися своїм досвідом, з огляду на інші, які бачу довкола. І з огляду на те, що хочеться, аби наше покоління дітей володіло іноземними мовами ще краще. Перша мова моєї дитини — англійська, і ви це бачите на відео. Втім, підтримувати її належний рівень без англомовного середовища практично неможливо. Після повернення з біженської еміграції, я дуже вклала багато ресурсу в те, щоб зберегти хоч щось. Крім англомовних мультиків та заохочень до навчальних ігор (типу, називати по черзі овочі які знаєш англійською і хто назве більше), нам найбільше допомогла онлайн-школа All right. Я не вірила, що це матиме сенс, але завдання виявилися дуже інтерактивними, за темами, які можна обирати самостійно за бажання. Наприклад, син любить Minecraft, і в цій стилістиці він вчить предмети меблів. Що було важливо для нас ще тут: можливість обрати вчителя native speaker — і це для нас спрацювало фантастично. + є speaking club з дітьми з усього світу на різні теми. Побачила, що зараз діє акція — 1 місяць у подарунок при купівлі пакету, тому вирішила порекомендувати. Перший урок безкоштовно. ❗️Єдина порада: є спокуса включати уроки за графіком і займатися своїми справами; не робіть так, слідкуйте за заняттями, слухайте, за потреби можна коригувати теми з вчителем. А потім у побуті намагайтеся згадувати те, що було на уроці. У нас була тема прийменників in, on, under. Щоб закріпити її є інтерактивні домашні завдання в самому додатку, але в побуті ми теж у ігровій формі намагаємося це використовувати.

До Дня вишиванки Центральний державний історичний архів України, м. Київ підготував дуже класну добірку.Це фотографії осіб, які перебували під слідством у Київському, Харківському, Полтавському, Одеському, Подільському губернських жандармських управліннях та охоронних відділеннях впродовж 1871–1917 рр.1. Хая Йосифівна Рудякова, міщанка м. Канів Київської губернії2. Іван Якимович Марченко, селянин м-ка Погребище Бердичівського повіту Київської губернії3. Феодосій Сергійович Кущ, селянин ст. Краматорськ Ізюмського повіту Харківської губернії4. Єфим Якович Мазуров, міщанин м. Києва5. Захарій Фролович Февральов, житель м. Одеса Новоросійської губернії6. Андрій Пирогов (місце проживання не зазначено)7. Ігнатій Трохимович Кизієв, житель м. Куп’янськ Харківської губернії8. Віталій Федорович Махонін (місце проживання не зазначено)9. Йосиф Казимирович Кричинський, міщанин с. Бартники Брацлавського повіту Подільської губернії10. Пилип Лукич Пономаренко, селянин с. Мала Смілянка Черкаського повіту Київської губернії