✡ Навіть після початку повномасштабного вторгнення нас досі обтяжують подібні лестливі політичні дії.Уявіть на хвилину – інша держава лізе у нашу внутрішню політику і вирішує що є "правильним", а що ні?З'являється запитання – а коли ми почали дослухатися до "дружніх" побажань? Відповідь проста: достатньо давно, та й не переставали... Нікуди далеко ходити не треба, як і проводити будь-яку особливу ментальну гімнастику. На заході, як і в самому Ізраїлі, м'яко кажучи дуже слабо усвідомлюють національну трагедію українського народу, що опинився в лапах московської червоної окупації. Окупації, яка винищувала людей та культури, яка забрала життя мільйонів українців за роки червоного терору.І тут ми потрапляємо в наступну пастку сучасних політичних тенденцій. Нацизм програв битву з більшовизмом та кращі сини України, які поклали своє життя за неї і за помсту червоним виродкам, були знецінені наголосом на проблемах єврейського народу.В той самий час, як жертви комуністичного режиму та жертви тих, хто з ним боровся, залишались забутими на довгий час власним народом.І лише відносно недавно європейські країни почали усвідомлювати ту трагедію, через яку пройшла українська нація, визнаючи голодомор геноцидом українського народу, але європейські лідери все ще далекі від усвідомлення того, що всі ті, хто боровся з комуністичним режимом, в тому числі Володимир Кубійович є для нас національними героями – для вони них залишаються лише нацистськими колаборантами.Знаходячись в такому полоні нерозуміння нашої історії і нашої трагедії ні європейськими народами, ні тим більше єврейським – розраховувати на їх співчуття до тих, хто поклав все вівтар боротьби з більшовизмом не доводиться.Це призводить до закономірних наслідків. Ми не можемо на своїй власній землі вшанувати пам'ять наших національних героїв через тиск міжнародної спільноти, яка знає лише проблеми “інших”.АКС бореться за нашу кров, наших героїв та вкоріненість. Долучайтесь до нашої боротьби, аби після війни більше не було місця цим "підлабузникам".