Любов в епоху Міттерана, жахи румунської євроінтеграції та сицилійські ковбої Вісконті — #кінощоденник наших авторів за 18–25 жовтня 2026, ч. 1:

▪️«Вони» | Ils (2006), реж. Давід Моро, Ксав’єр Палю

Дивлячись на сучасні фільми жахів, ловиш себе на думці: що простіша сюжетна конструкція, то вільніше в ній дихається глядачеві, а це, зрештою, дає простір для несподіваних інтерпретацій і відчуттів. До таких належить франко-румунський горрор «Вони» (2006).

Сюжет аскетичний: в околицях орудує банда, яка спершу розправляється з випадковими людьми на нічній трасі, а потім бере в облогу заміський будинок молодої французької пари, що живе в Румунії. Знайома фабула вторгнення в дусі тих самих «Незнайомців» (2007) та ірраціональність зла із «Забавних ігор» (1997, 2008) поєднуються тут у щільний, психологічно гнітючий горрор. Фільм триває близько 70 хвилин, у якому є все, і нічого зайвого.

Є місце і для забавних суперечок. Ми дивилися цей фільм із Андрієм Морозовим, і він звернув увагу на соціально-політичний елемент: картина вийшла 2006 року — якраз за рік до вступу Румунії до ЄС. Типу, ця культурна прірва між жертвами та нападниками вплетена в сюжет не випадково: французи уособлюють звичний порядок і правила (недарма ж головна героїня викладає мову в місцевій румунській школі). Але ті румунські хулігани приходять уночі та діють за законами, які здаються цілковитим абсурдом. Та й безпричинними їх назвати складно.

Радше для них, для «інших», це «інша» логіка, яка ззовні зчитується виключно як загроза й руйнування звичного. Незнайомців не запрошували в гостинний спосіб, але незамкнені двері будинку стають для «них» знаком чи запрошенням увійти й установити свій порядок та вступити у взаємодію. По суті, це чистий конфлікт між тими, хто намагається обжитися на чужій території за звичними правилами, і тими, для кого ця територія — дім із зовсім іншими законами. Тому й поява «їх» у фіналі шокує сильніше, ніж усі їхні дії до цього, де загроза приходить із самої землі.

Фільм однаково працює на двох рівнях: як безкомпромісний жанровий трилер і як документ культурного транзиту. Єдине, що мене тривожить, — це абсолютне бажання погодитися з версією Андрія, але пам’ять про першу сцену не дає цього зробити. Втім, така тріщина радше провокує суперечки й додаткові інтерпретації довкола фільму, ніж завершує його на відчутті атракціону.

⭐️

Оцінка автора: 4/5

⁕ Поліна Опря

підписатися | наш сайт