Як колір стає політикою

Через синю палітру Кубрік занурює наш погляд в одіссею до майбутнього, наукового прогресу та незвіданих світів. А у Рідлі Скотта холодні відтінки «Чужого» допомагають відчути загрозу, що таїться за межами людського світу.

Кольори можуть маркувати перехід між світами. Наприклад, у «Самураї» Мельвіля смарагдовими відтінками пролягає стежина Джеффа Костелло — по той бік обох світів. Або в «Матриці», де грань між вимірами настільки нетривка, що зливається в суцільний малахітовий перехід.

Проте іноді колір у кіно стає інструментом не поетичним, а політичним. Пригадайте будь-який фільм, дія якого розгортається на Близькому Сході, а краще — кілька. Між ними буде дещо спільне. І це спільне — жовте.

Погоня Бонда дахами стамбульського Гранд-базару у «Скайфолі» — один із прикладів того, як колірне тонування формує образ певного регіону. Порівняйте кадр із фільму з фото зі зйомок: жовто-піщана палітра, знайома з багатьох голлівудських фільмів, перетворюється на візуальний код, який ми впізнаємо ще до того, як устигнемо осмислити побачене.

Цей прийом відомий як Middle East filter. Він не просто створює атмосферу місця, а й може закріплювати знайомі та уніфіковані уявлення про нього — стереотипи.

Це явище не обмежується Близьким Сходом. Подібні прийоми використовують і для зображення Азії, Латинської Америки та Східної Європи. Для кожного регіону індустрія, зокрема Голлівуд, знаходить свій спосіб зробити зображення відповідним до упереджень аудиторії. Упереджень, які, своєю чергою, формуються під впливом тих самих фільмів. Так замикається коло кліше.

Тому незайвим буде час від часу здійснювати #розбір кіно, щоб не дати цьому колу остаточно замкнутися.

підписатися | наш сайт