По слідах нещодавнього дня народження Трюффо, вирішили звернутись до декількох його робіт, наших улюблених. Кожна його робота — особлива, однак ми зупинились саме на чотирьох, що розкрили для нас Трюффо як режисера і його ідею кіно. Тож наступні дні будемо пригадувати кожну з них: від «400 ударів» до «Сусідки».———Чотириста ударів

"Чотириста ударів" – тричі дебютний (для Трюффо, для Лео, для їхньої «суми» – Дуанеля) і вкрай наповнений мереживом сенсів і зв’язків фільм. Ми спробуємо прослідкувати лише за однією з границь, майстерно перейдених у цій картині – тією, що визначає її назву (яку варто перекласти українською як "Тридцять три нещастя"). Підліток Антуан Дуанель протистоїть спробі його «упокорення» з боку батьків і школи. З точки зору тих, хто владний над хлопцем, він повинен перестати бути помітним (виділятися), припинити витівки (вихід-ки), залишитися нарешті, де належить (у заданих межах). Від Дуанеля вимагають передбачуваності дій і приховування самості — в ідеалі його дії мають виходити зі встановленого порядку, а не його свободи. Звісно, починається бунт. Шукати звільнення потрібно подалі від соціальних центрів (куди тягне доцентрова сила влади). Отже, шуканий шлях — маргіналізація: слід залишатися так далеко від суспільства, щоб воно відчуло нікчемність твого значення, припинило звертати на тебе свою виключальну увагу (владу). Так Дуанель незмінно і стрімко виходить на і за межу шкільного розпорядку, домашніх стін, колючого дроту виправної колонії. В останній сцені Антуан, здається, вирвався на волю. Тут його не наздожене влада (утім, скільки це триватиме?). Тим не менш, на його обличчі — розгубленість. Перед ним неосяжна стихія, море, до якого він прагнув весь свій шлях. Така ж стихія відкривається і всередині Дуанеля: ось він звільнився від нав'язаних меж, але де його власні?