Сьогодні у зв'язку з вибухами на однойменному арсеналі багато хто поширив пісеньку з радянського кіна "На Тіхорецкую состав отправіцца". У моїй голові ці "вагончики" лунають з самого ранку, хоча фільм я не дивилася років десять точно.Це така диявольська підлість радянської влади, зробити життя людей максимально сірим і нестерпним. Але дати їм кілька свят - та по суті, одне єдине свято, другим був день народження, ото і всі святкування на рік. І намертво прив'язати його до своєї пропаганди. Зробити той нещасний новий рік невіддільним від "Іронії судьби". Хоч не хоч, а вся країна дивиться його у цей конкретний день, дресирується, виробляє рефлекс. Хоча так подумаєш - ну в якому місці він святковий? Сірий, візуально некрасивий, затягнутий, статичний... Це як салат олів'є. Поясніть зараз дітям, чому він у нас вважався святковим. Святкова картопля і морква? Святковий кормовий горошок, не солодкий навіть? Святкова варена ковбаса, на смак як туалетний папір? Чи може святковий майонез...Це все були радості бідних. Ми одна одній колготки на день народження дарували і були щасливі від таких подарунків. Роки минули, а рефлекс залишився. Вмикається пісенька - і тобі радісно, ендорфіни виробляються. Вчора повідомили, що в Одесі знесуть пам'ятник Пушкіну. І одеський бомонд вибухнув обуреннями і стенаннями. Відома поетка і перекладачка Людмила Херсонська виклала ось такий допис. Я спочатку подумала, що це іронія, сарказм. А потім з коментарів зрозуміла, що ні, цілком серйозно.У нас у Києві противники знесення Щорса теж наводили аргумент, що кінь красивий. Унікальний кінь, єдиний у світі такий. Тепер на цьому постаменті у нас ось така скульптура. Маленька дівчинка і криваві, зламані соняшники, які пробиваються крізь граніт там, де їх топтав Щорс своїм конем. Ні Щорса, ні коня більше нема. А дівчинка виросте і увійде в силу. Вона дуже красива.