Робота, яку Матісс вважав вершиною свого життяКапела Розарію у Вансі, або Капела Матісса така собі невелика католицька каплиця у французькому містечку Ванс на Лазуровому узбережжі. Її збудували й оформили у 1947–1951 роках за проєктом Анрі Матісса для домініканського монастиря.«Ця праця вимагала від мене чотирьох років виняткової й невтомної роботи, і є результатом усього мого творчого життя. Попри всі її недосконалості, я вважаю її своїм шедевром.» Анрі Матісс
Трошки передісторії каплиці, все розпочалася після важкої операції художника у 1941 році. Анрі Матісс познайомився з медсестрою Монік Буржуа, яка згодом стала домініканською черницею. Саме вона запросила митця долучитися до оформлення майбутньої каплиці. Проєкт настільки захопив Матісса, що він присвятив йому майже чотири роки безперервної роботи.Зовні каплиця надзвичайно стримана, однак найбільше захоплення викликає її інтер’єр. Матісс створив не лише вітражі та керамічні панно, а й вівтар, меблі, літургійний текстиль і майже все-все художнє оформлення. Простір прикрашають мінімалістичні чорно-білі розписи зі Святим Домініком, Мадонною з Дитям і циклом «Хресна дорога», а також три великі вітражі жовтого, зеленого та синього кольорів. Сонячне світло, проходячи крізь них, постійно змінює вигляд інтер’єру. Сьогодні Капела Розарію вважається одним із найвидатніших творів сакрального мистецтва ХХ століття та як вважав сам художник найважливішою роботою його творчості.
📸:1 Анрі Матісс і сестра Жак-Марі.2 Анрі Матісс сидить усередині свого Каплиці Розарію у Вансі 1951 3 Зовнішній вигляд Каплиці Розарію у Вансі.4–7. Інтер'єр Каплиці Розарію у Вансі.
підбірка робіт художника Sadil, який досліджує візуальну культуру цифрової епохи мовою наївного живописуЙого роботи нагадують стрічку соцмереж: яскраві, лаконічні, подекуди абсурдні, але миттєво впізнавані. За цією навмисною простотою приховується роздуми про те, як ми сьогодні сприймаємо зображення, доволі швидко, фрагментарно й часто не встигаючи їх осмислити.У своїх картинах Sadil поєднує образи з історії мистецтва, попкультури та інтернету, створюючи нові зв’язки між ними. Це своєрідна цифрова апропріація, де класичні сюжети, меми й повсякденна візуальна культура співіснують в одному просторі. Особливе місце займають авторські символи: сніговик, який виступає образом крихкості й швидкоплинності, самотня рожева шкарпетка метафора втрати, очікування та розлуки та руде волосся знак внутрішньої енергії й пристрасті.Свідомо відмовляючись від академічної «правильності», Sadil використовує примітивну форму як повноцінну художню мову. Його живопис існує на межі аналогового й цифрового світів, нагадуючи, що сьогодні ми щодня бачимо тисячі зображень, але дедалі рідше справді на них дивимося. Sadil, який досліджує візуальну культуру цифрової епохи мовою наївного живописуРоботи з добірки доступні для покупки в нашому шопі Я Галерея
«ЦЕХ»: одна з найцікавіших виставок цього літа у ЛьвовіНаприкінці ХІХ століття на території сучасного KIVSH працювали австрійські військові майстерні та склади. Згодом тут діяло промислове виробництво. Змінювалися епохи, машини й люди, після десятиліть роботи настала тиша. Сьогодні простір отримав нове життя тепер у ньому народжується сучасне мистецтво.«ЦЕХ» — шестимісячний мистецький проєкт, що почався задовго до відкриття виставки. Перші три місяці художники працювали з простором: облаштовують майстерні просто неба, знаходять матеріали, взаємодіяли з архітектурою, історією. Частина творів створюється саме тут, інші потрапляли у простір уже готовими. Після трьох місяців роботи художників простір відкривається для відвідувачів. Наступні три місяці «ЦЕХ» діє як виставка, що об'єднує створені тут роботи.Учасники:Олексій Фурдіяк, Сергій Якунін, ОлегКапустяк, Андрій Сагайдаковський, ВолодимирСемків, Андрій Бокотей 📍KIVSН, вул. Шевченка, 120 ГЛьвів01.08. - 01.11. ср-нд, 11:00-18:00Вхід — вільний донат на ГО «Центр Творення»📸: @innuzaa
Мереживо львівських брам Вікторії Темної Авторка розповіла нам трохи більше про свій недавній проект в Мистецькій бібліотеці.Напевно, все почалося з прогулянок Львовом, адже його архітектура не може залишити байдужим. Однією з її головних окрас є ковані брами — ажурні, легкі, сповнені майстерності й характеру. Та з часом їхня краса нерідко губиться за побутовими нашаруваннями, пошкодженнями й слідами часу. Саме тому виникла ідея «звільнити» первісний задум майстрів-ковалів і показати мереживний візерунок брам. Для цього я фотографувала їх, друкувала світлини на дизайнерському картоні, а потім вручну, за допомогою макетного ножа, вирізала все зайве. Спершу я планувала працювати і з брамами, і з балконними решітками, але зрештою зупинилася саме на брамах. Для мене вхід до будинку — це своєрідний портал між бурхливим зовнішнім світом і затишним внутрішнім простором, у якому є щось загадкове.
В цій серії представлені переважно брами сецесійної доби. Їхній вибір був суто емоційним це ті місця й вулиці Львова, якими авторка ходить найчастіше і те,що близьке її буденному житті у місті 📸: @sonya_rybka
Відбитки скла: трансформація власного «я» у творчості Ани МендьєтиУ другій половині ХХ століття художники дедалі частіше зверталися до власного тіла як до інструмента для мистецтва. Однією з найважливіших постатей цього часу стала кубинсько-американська мисткиня Ана Мендьєта (1948–1985), яка через перформанс, фотографію та природу досліджувала теми ідентичності, пам’яті, вигнання та зв’язку людини із землею.Однією з її перших знакових робіт стала серія Відбитки скла на тілі, 1972. У ній Мендьєта притискає обличчя й тіло до скла, деформуючи власні риси. Скло стає межею між внутрішнім і зовнішнім світом, а спотворене обличчя образом мінливої ідентичності. Художниця ставить питання: наскільки наше «я» формується під впливом середовища, чужого погляду та суспільних очікувань?Для Мендьєти тіло було не лише матеріалом, а й мовою, через яку вона говорила про втрату, пам’ять, жіночність і пошук свого місця у світі. Її мистецтво залишається одним із найсильніших висловлювань про крихкість людської ідентичності.«Моє мистецтво — це спосіб відновити зв’язок, що єднає мене з Всесвітом. Це повернення до материнського лона». — Ана Мендьєта.
Що, якби мистецтво, маркетинг та психологія могли змінити хід війни?Шукаємо митців, маркетологів, медіафахівців, психологів та всіх, хто здатен генерувати сміливі ідеї, для What If — двотижневої резиденції-хакатону в Карпатах, де народжуються нестандартні рішення для посилення міжнародної підтримки України.🧠 Ми запускаємо інтердисциплінарну лабораторію сенсів! Запрошуємо учасників, експертів та менторів, готових вийти за рамки своїх звичних ніш та разом створити потужні адвокаційні кампанії для міжнародної спільноти (у тому числі російськомовної). 🎨 Формат продукту обираєте ви: від промо-роликів, сайтів і коміксів до діджитал-арту, вистав, ігор та масштабних медіапроєктів.🤝 Кого ми шукаємо?Якщо ви є частиною однієї з цих спільнот, цей хакатон створений для вас:Творці & Арт: Дизайнерські тусовки, арт-колективи, незалежні резиденції, кластери, куратори культури та організатори подій.Креативний бізнес і молодь: Креативні, маркетингові та PR-агенції, комунікаційні інкубатори, студентські самоврядування та регіональні молодіжні хаби.Сторітеллери & Медіа: Блогери, незалежні видавництва, комікс-спільноти, YouTube-ком'юніті, подкастери, сценаристи гумору та клуби стендап-комедії.Tech & GameDev: Розробники інді- та настільних ігор, ШІ/No-code ентузіасти, хаб-спільноти та організатори хакатонів.Психологія & Поведінка: Фахівці з КПТ та ненасильницької комунікації (ННК), арт-терапевти, платформи онлайн-психотерапії, плейбек- та документальні театри.Дослідники: Дата-журналісти, OSINT-дослідники, історики, антропологи та дослідники культури.🏔 Що на вас чекає в Карпатах?- 14 днів у безпечному місці у горах серед людей, які горять спільною метою.- Спільна робота в командах, де стендапер, OSINT-ер, геймдизайнер і психотерапевт створюють один потужний проєкт.- Насичена програма, що поєднує глибокий нетворкінг, воркшопи від експертів (від ШІ-інструментів до поведінкової психології) та командну розробку концептів.- Реальний запуск: 3 найкращі ідеї отримають міні-гранти та менторську підтримку для втілення проєкту в життя вже вдома.💼 Організаційні деталіКоли: 06-20 вересня 2026 року.Організатори повністю покривають проживання, харчування та частково транспорт до локації.Після резиденції проєкт What If продовжиться у форматі 5 локальних вікенд-хакатонів по всій Україні.📅 Дедлайн подачі заявок: 30 липня 2026 року. Посилання на анкету: https://forms.gle/2i4ehamTGuYpF7ey7👉 Об'єднайте свій талант із тими, хто мислить інакше. Подавайте заявку та зробіть вклад у майбутнє України! 🇺🇦Проєкт «What If» розроблено альянсом активістів України, Данії та Німеччини за підтримки данського фонду CISU.
Маска «Нгіл» народу фангТрадиційна ритуальна маска народу фанг із території сучасних Габону, Екваторіальної Гвінеї та Камеруну. Її легко впізнати за видовженим обличчям, високим чолом, вузьким носом і білим покриттям із каоліну. Білий колір символізував світ предків, очищення та духовну силу.Такі маски використовували члени таємного товариства Нгіл — чоловічої спільноти, яка виконувала судові та ритуальні функції. Вони розслідували конфлікти, боролися з чаклунством, проводили обряди посвяти й підтримували порядок у громаді. Поява маски під час нічних церемоній викликала одночасно страх і повагу. Наприкінці 1920-х років діяльність товариства була заборонена французькою колоніальною владою.Одну з таких автентичних масок «Нгіл» можна побачити на виставці «Гримаси». Для експозиції її надав скульптор Володимир Семків.📍Я Галерея Львів, вул. Шота Руставелі, 8, 2 поверх Вартість: 150грн
🖼️:1. Маска «Нгіл», народ фанг, ХІХ–ХХ ст. Колекція Лувру, Париж.2. Маска «Нгіл», народ фанг, ХІХ–ХХ ст. Приватна колекція.3. Маска товариства «Нгіл», народ фанг, ХІХ–ХХ ст. Приватна колекція.4. Маска «Нгіл», народ фанг, Габон, ХІХ–ХХ ст.Приватна колекція.5. Маска «Нгіл», народ фанг, Габон, ХІХ–ХХ ст.Приватна колекція.6. Маска «Нгіл», народ фанг, Габон, ХІХ ст. Приватна колекція. (Рідкісний зразок ритуальної маски, проданий на аукціоні за понад 4 млн євро.)
Джузеппе Пеноне у СполетоДжузеппе Пеноне — один із найвідоміших італійських сучасних художників та представник руху Arte Povera («Бідне мистецтво»). У своїй творчості він досліджує взаємозв’язок між людиною та природою, працюючи з деревом, каменем, бронзою, листям і землею. Пеноне розглядає природу не як матеріал для роботи, а як рівноправного співавтора, а дерево є одним із головних образів його мистецтва, яке виступає символом часу, пам’яті та безперервного росту.У межах 69-го фестивалю Festival dei Due Mondi в італійському Сполето художник представив монументальну скульптуру «Le foglie delle radici» («Листя коріння»). Бронзове дерево заввишки близько дев’яти метрів встановлене корінням догори, а на перевернутому корінні росте деревце. Робота продовжує одну з головних тем творчості Пеноне взаємозв’язок людини, природи та часу, де дерево постає символом пам’яті й постійного перетворення.Паралельно в Palazzo Collicola відкрилася виставка «Anafora». Також у просторі Ex Battistero della Manna d’Oro представлено проєкт «Ephemeris» — серію відео, що документують процес створення його робіт.
🖼️:1–2. Le foglie delle radici, Piazza Pianciani, Сполето.3–5. Giuseppe Penone: Anafora, Palazzo Collicola.6. Ephemeris, 2016, Ex Battistero della Manna d’Oro, Сполето.
У Стрийському парку відкрили скульптуру «Викрадення Європи» — результат двох років підготовки та кропіткої роботи.У парку, на відстані близько 100 метрів одна від одної, можна побачити дві роботи митця — «Лілею» та «Викрадення Європи», між створенням яких майже 60 років. Вони стали своєрідними віхами його творчого шляху. «Викрадення Європи» задумана також як фонтан: вода витікає з пащі бика (образу Зевса) й омиває постать Європи.Проєкт представлено в межах Львівського тижня скульптури 2026Скульптуру створено Ярославом Мотикою за участі скульпторів Володимира Семківа та Дениса Шиманського, а також за допомоги ветеранів UNBROKEN.Формування та роботи з бетоном: Олексій Абрамов і Сергій Дробишевський. Скульптуру створено за підтримки Олени Вовк, Віктора Гищука, родини Мацех, Андрія Гавриліва та Львівської міської ради. Встановлено за ініціативи Львівської міської ради. Проєкт простору — Urbanideas. Фінансова підтримка: ТОВ «Буд Інвест Ком», Володимир Дорош та Любомир Босаневич.Куратор — Павло Гудімов.
📸: Павло Гудімов, Віра Шепіт
В якому стилі малює, пан ? Я малюю у стилі бароко!Робота Володимира Костирка «Я малюю в стилі бароко!» відсилає нас до однієї з найвідоміших картин Караваджо — «Давид з головою Голіафа». Дослідники припускають, що твір Караваджо є подвійним автопортретом: у постаті юного Давида художник зобразив себе молодим, а в образі переможеного Голіафа — себе в зрілому віці.Таке трактування набуває значення, якщо згадати біографію митця. Караваджо вів бурхливе життя, постійно потрапляв у конфлікти, бійки та судові справи. У 1606 році він убив людину під час сутички в Римі й був змушений тікати. Останні роки його життя пройшли у вигнанні, між спробами отримати прощення та втечами від переслідування. Тому «Давид з головою Голіафа» часто розглядають як особисту сповідь художника та роздум про провину, покарання та відповідальність за власні вчинки. У цій історії переможець і переможений виявляються однією людиною.Побачити роботу можна на виставці «Гримаси» — короткому екскурсі в культуру гримаси, де сучасне мистецтво вступає в діалог із творами минулого.📍Я Галерея Львів, вул. Шота Руставелі, 8, 2 поверх Вартість: 150грн
🖼️: 1. Мікеланджело да Караваджо , «Давид з головою Голіафа»,1609-16102. Володимир Костирко, «Я малюю в стилі бароко!», 2017
TGLIST.COM.UA
