отже, пеніцилін

зазвичай, те що ми чуємо про відкриття пеніциліну - це те, що Олександр Флемінг забув помити чашки Петрі перед відпусткою і знайшов у них плісняву, яка вбивала бактерії. Проте, переповідаючи цю історію мало хто говорить, що пеніцилін, відкритий Флемінгом, був нестабільним та миттєво руйнувався і вчений закинув дослідження, вважаючи, що створити ліки з цього грибка практично неможливо

в цій історії є ще три герої - Говард Флорі (лікар), Ернст Чейн (біохімік) та Норман Гітлі (інженер), які розробили хімічні методи очищення та концентрування пеніциліну через 10 років після його відкриття (1939 рік)

вирощування грибка Penicillium notatum (оригінального штаму Флемінга) було дуже важким: він ріс лише на поверхні рідини у пласких посудинах і давав мінімальний вихід речовини

критичний брак пеніциліну ілюструє випадок із пацієнтом, на якому його застосували: вперше випробували пеніцилін (в/м, до цього використовували аплікації з пеніциліну) на поліцейському Альберті Александері, який отримав сепсис через подряпину трояндовим шипом. Препарат подіяв і чоловік почав одужувати, але пеніциліну було так мало, що науковці виділяли його з сечі пацієнта, очищували й вводили знову. Коли ліки остаточно закінчилися, пацієнт, на жаль, помер

тоді стало зрозуміло, що потрібні промислові масштаби. Але коли Флорі та Чейн звернулися до британських фармкомпаній, ті відмовили. Йшов 1941 рік, Британія воювала сама, заводи бомбила нацистська авіація, а всі ресурси йшли на морфій і бинти

боячись, що німецька бомба влучить у лабораторію та знищить унікальну культуру, вчені пішли на відчайдушний крок: вони втерли сухі спори грибка просто у тканину своїх піджаків. Розрахунок був прагматичним: якщо лабораторія згорить, той, хто виживе, зможе втекти у цьому одязі й зіскребти спори з тканини в безпечному місці

у липні 1941 року Флорі та Гітлі втекли зі своїми споровими піджаками до США. Вони переконали американський уряд, що пеніцилін - це стратегічна зброя. До справи залучили лабораторію в Піорії та фармгігантів на кшталт Pfizer, які мали технології глибокої ферментації у гігантських цистернах

але залишалася проблема: штам Флемінга давав занадто мало речовини. Тоді лаборантка Мері Гант (яку за обов'язок скуповувати зіпсовані продукти прозвали Цвіла Мері) почала обходити місцеві ринки. Прорив стався, коли вона принесла підгнилу диню-канталупу

штам з цієї дині (Penicillium chrysogenum) разом із новим поживним бульйоном на основі кукурудзяного екстракту та мутаціями від ультрафіолету почав давати у тисячі разів більше пеніциліну

до створення речовини, що врятувала мільйони життів доклалося чимало людей, а масштабне використання пеніциліну почалось у 1944, через 16 років після його відкриття Флемінгом