Ганна Маляр

Україна, звісно не головна проблема простих американців, але українське питання ще ніколи так не впливало на найближче майбутнє політичних еліт США. Україна суб‘єктна, а не в меню. Саме тому, що фронт тримається навіть в умовах тотального наступу ворога і тому що більшість українців підтримують цю боротьбу. Так, ми не отримаємо все, що хочемо, але можемо боротись за прийнятні для нас умови завершення війни. Зараз відбувається вивчення перемовного потенціалу воюючих сторін. І власне це і є предметом візиту американців.Звісно, що будуть спроби скористатись політичною кризою в Україні і послабити наш перемовний потенціал. Адже розхитати Україну зсередини значно простіше ніж росію. Ми самі розхитуємось залюбки. Але нічого з цього не вийде. Це у 2014 можна було використати, а зараз ми вже настільки загартовані війною і в нас настільки сильний інстинкт виживання, що примус і шантаж не спрацює. І розгубленості зразка 2014 не буде. Тому є єдино вірний шлях - тиснути і ослабляти росію. Так це довше і дорожче, аніж ослабляти Україну. Але це єдиний шлях до припинення війни. Все інше - це про війну та різні іі форми і фази.

У день української писемності та мови хочу нагадати вкотре, що всі наші завойовники знищували українську мову, щоб стерти нашу національну ідентичність. Якби українська мова не була фактором нашого націотворення та державних устремлінь, не було б тих 58 хвиль заборони її до вжитку, починаючи з 1622 року аж до розпаду СРСР.Але українська мовна культура виявилась міцною, адже мову не вдалось знищити жодному з наших завойовників.Цар Михайло палив україномовні Євангеліє, Петро І заборонив книгодрукарство українською та вилучив українські тексти із церковних книг. Його справу продовжили Петро ІІІ, потім Анна Іоанівна, Катерина ІІ – усі вони вилучали українську мову з освіти, з наукового, професійного та релігійного вжитку. Олександр ІІІ в 1888 році пішов далі й заборонив називати українських дітей українськими іменами.Забороняли українську мову лише з однієї причини, яка відверто зазначена в указі Російського сенату 1908 року – "культурна та освітня діяльність в Україні може викликати наслідки, що загрожуватимуть спокою та безпеці Росії". Тобто, українців боялись, тому знищували головний національний фактор – мову.Так само й Польський Сейм примусово вилучав українську мову з ділового та освітнього обігу на території Західної України, адже національна самоідентичність українців неминуче призводила до повстань, протестів та боротьби за власну державність.📰⬆️це уривок з моєї статті 2014 року в Українській правді, коли ще не було закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної» і ми боролись за те, щоб нарешті унормувати це питання.

Життя в державі, в якій триває повномасштабна війна - безслідно для психіки не минає. Постійні ракетні атаки, щодня гинуть люди, ворог наступає 4-й рік.Травмовані всі. Треба просто це чесно визнати. Звернутись до психолога/психотерапевта/психіатра - готові далеко не всі. Тому українські соцмережі природно перетворились на колективний сеанс психотерапії. Сюди зливають все - свої тригери, страхи, ненависть, розпач, злість і навіть прояви вже важких психологічних станів. І увага в соц мережах всім гарантована. З одного боку це канал масової розрядки. І мабуть це добре. Не знаю. Просто припускаю. З іншого - це навантаження на тих, хто ці емоційні сплески читає, будучи теж травмований. У 2022 наше суспільство за місяць навчилось виявляти російські вкиди та Іпсо. І імунітет проти дезінформації в українському інфо просторі чи не найвищий у світі. Мабуть настав час навчитись так само вирізняти коли до публічного виплеску треба поставитись з розумінням і не роздмухувати конфлікти та «срачі». Іноді утриматись від реакції - це внесок у нашу колективну адекватність.

Трамп проходить свій шлях усвідомлення - що таке насправді росія і хто такий путін.Виграти в шулера не вийде. З ним взагалі не треба сідати за гральний стіл. Відповідь на питання як закінчити російсько-українську війну давно сформована історичним досвідом попередніх війн такого масштабу. Такі війни неминуче завершуються великими геополітичними змінами. Це не війна двох країн. Це глобальна війна і черговий в історії переділ сфер впливу між ключовими геополітичними гравцями. Так, можна сказати, що це «третя світова». Оскільки з 1945 року відбувся небувалий технологічний ривок, то і війна ведеться не тільки військовими засобами.Ця очевидна криза існуючої моделі колективної безпеки має завершитись ії модифікацією. Або росія має занепасти, або західна модель безпеки. Все інше - це тимчасові міри, які перекладуть війну на політичних переможців наступного виборчого циклу - як в Україні, так і в західних країнах. Занепад росіі може мати різну форму, головне, щоб в них не було можливості воювати. Потрібен нокаут - економічний, політичний, військовий….Україна самотужки не впорається. Захід має інструменти для організації всіх форм і видів занепаду росіі. Треба просто це нарешті усвідомити і не вагатись.

росія - злочинна держава і ії очільник злочинець. Факт вчинення міжнародного злочину агресії - очевидний. Як експерт - і як науковець з дослідженнями саме у цій темі, і як дипломований перемовник у збройних конфліктах, можу сказати з великою долею ймовірності, що - ніяка дипломатія, обережність, перемовні стратегії не зупинять путіна. Це не той випадок. З точки зору його переконань і кримінальноі субкультури - всі ці стратегії про слабкість. Він сильний ворог. Це треба визнати. Збудований ним режим у війні сильніший за демократії. І в нього не так багато часу, щоб встигнути ще повоювати з НАТО у буквальному сенсі. В таких історіях виграє сильніший. В тому числі - морально і психологічно сильніший. Тому у заходу є два сценарії. Озброїти нас належним чином і ми впораємось. Але на це треба час. Або шукати шлях політичної зупинки путіна такий, який збереже йому обличчя перед його електоратом і водночас не легалізує окупацію наших земель. Бо «торгівля» нашими землями - це взагалі самознищення системи міжнародноі безпеки і міжнародного права.

Чи були російські шахеди у Польщі агресією згідно норм міжнародного права? Так, були. Визначення агресії міститься у резолюції ГА ООН, яка так і називається «визначення агресії». Там є дві ключові норми щодо сьогоднішнього інциденту з російськими шахедами в Польщі. По-перше, війна або агресія визнається в міжнародному праві по факту і не залежить від того чи оголошував або визнавав хтось війну. Є факт нараду - є війна. По-друге, у Резолюції перелічені дії які вважають агресією у міжнародному праві. Серед них є і такий пункт: b) бомбардування збройними силами держави території іншої держави або ☝️застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;Шахеди на озброєнні регулярної армії РФ. Запускали їх регулярні війська. Запускали свідомо і цілеспрямовано. Тобто, сьогодні вночі була агресія. І не має значення як це назвала Польща, ЄС чи НАТО. Ми самі свою війну довго не називали війною, хоча теж всі ознаки були з 2014 року. То що вже говорити про вкрай переляканий захід. Але їм варто вчитись на наших помилках. Тактика «не дратувати росію» - безглузда і шкідлива для миру та міжнародної безпеки.

Щирі співчуття рідним та близьким Андрія Парубія. На момент вбивства він був народним депутатом, членом Комітету ВРУ з питань національної безпеки, оборони та розвідки.Але росіяни вхопились саме за те, що він раніше був спікером і свою пропагандистську лінію побудували саме на цьому. Ледь не всі заголовки в РФ сьогодні містили «екс-спікер». Якщо проаналізувати російське інфо поле, то видно чіткі ознаки продуманої кампанії. Тобто легенда була заготовлена давно, навіть не цього року. Вона типова для них. В них там ключовий наратив сьогодні був такий: що він був у них в розшуку з 2023, звинувачувався у нібито звірствах на Донбасі. Координував Самооборону на Майдані . І згадують подіі в Одесі 2 травня.Але ще раз нагадаю - Парубій був чинним нардепом. Тому версії щодо вбивства мусять бути з врахуванням цього фактору. Звісно, версія російського сліду просто напрошується. Звісно, росіяни можуть зараз інформаційно перекривати цим вбивством власні проблеми, а там є що прикривати. Так, це може бути у прямому сенсі терор і залякування патріотів України. Це може бути спроба дестабілізації.Але все одно треба розслідувати всі можливі версії і спиратись на фактичні докази.

Пояснила виданню Телеграф як розподіляються повноваження між президентом і військовим командуваннямУ час війни суспільство особливо уважно стежить за рішеннями військово-політичного керівництва: хто віддає накази, хто ухвалює ключові рішення. Проте навіть на одинадцятому році війни багато громадян не до кінця розуміють, як розподіляються повноваження між президентом і військовим командуванням.Як змінюється роль президента під час війни? Хто дає команду на застосування військ? Це, як то кажуть, БАЗА, яку треба знати. Глава держави, як обраний представник народу, визначає політичні цілі та стратегію оборони, ухвалює рішення щодо продовження опору або доцільності перемовин — і якщо перемовини, то на яких умовах. Натомість військове командування — це професійні фахівці, які відповідають за планування, організацію бойових дій та виконання наказів Верховного Головнокомандувача, тобто президента. Саме така модель взаємодії армії і політичної влади є маркером цивілізованості та умовою інтеграції України у західні союзи.Нерозуміння цього принципу породжує спрощення й небезпечні ілюзії: мовляв, військові мають самі вирішувати, як діяти, а політики — не заважати. Така логіка руйнує баланс між політичною відповідальністю та військовим професіоналізмом і може мати негативні наслідки.Навела приклад як у 2014 не було команди політичного керівництва на застосування військ попри те, що військові навіть просили про таку команду і були готові давати відсіч. Згадала історію як генерал Макартур пішов всупереч волі президента Трумена. І про роль військових у перемовинах теж згадала. 🔗повний текст читайте за посиланням. Цікаво, повірте. 🔗https://news.telegraf.com.ua/ukr/blogi-mnenija/2025-08-04/5916856-politiki-ta-viyskovi-khto-za-shcho-vidpovidae-pid-chas-viyni

Хвіст крутить собакою Саме така асоціація в мене виникає коли я читаю статті в іноземній пресі про нашу війну і політику. Маю на увазі статті, висновки у яких ґрунтуються на розповідях якихось дуже таємних джерел у Генштабі, в Міноборони, в офісі президента, в парламенті чи ще десь там. Наші «таємні джерела» навчились вирішувати свої особисті стосунки через іноземну пресу. В якій іноді читаю просто якусь фантастику про війну і політику в Україні. Через нашу пресу це складно зробити, бо наші журналісти добре знають «хто кому Рабінович» і хто проти кого і навіщо готовий «щиро говорити» і бути експертом. Тому у матеріалі часто зазначають джерела «наближені до….». І це вже певна чесність по відношенню до незайманої у цих інтригах свідомості читача. А от західні журналісти більшою мірою цих нюансів не знають і наші «таємні джерела» їм видаються об‘єктивними, особливо якщо людина працює чи працювала у державному секторі. З 2022 року якої тільки брехні від наших «таємних джерел» я не читала в іноземних матеріалах щодо питань, про які достаменно знаю. Зазвичай, я навіть розумію хто міг таке сказати і навіщо. Знаю, що деякі «таємні джерела» навмисно виходять на західну пресу, щоб тут цю статтю потім показати комусь на кого вона повинна вплинути. І це геть не європейська і не американська аудиторія. А хтось використовує західні видання як «останню інстанцію» своєі правоти у звичайній конкурентній боротьбі з кимось в Україні. Прикладів можу багато навести. Особливо матеріали про те - як, коли і чому приймались певні важливі рішення. Я майже не зустрічала коментарів «таємних джерел» на цю тему, які б відповідали дійсності. Може воно під час війни і добре. Колись зберу ці приклади в єдиний кейс. Що тут скажеш. Прикро, що так відбувається. Я не можу, звісно, щось радити іноземним журналістам. Хіба побажати. Знаю, що в нас є дуже відповідальні і фахові фіксери. Я би навіть їх назвала співавторами іноземних матеріалів - їх рука і мізки завжди відчуваються. От бажаю таких всім, хто пише або знімає про Україну. А от читачам можу порадити - якщо ви в іноземному тексті про Україну зустрічаєте «таємне українське джерело», то врахуйте, що за цими словами може стояти хто завгодно з якими завгодно власними інтересами.

Опублікований росіянами меморандум - це пропущений хід.Перемовини воюючих сторін це не “win-win”, як у бізнесі, це шахи - у яких можлива нічия, а можливий і виграш/програш - це вже як сторони будуть грати. І ніхто не знає наперед чим зрештою поступиться і чим перемовини завершаться, але це може бути для обох сторін вихід з глухого кута війни. Проблема лише в тому, що ми граємо у ♟️шахи, а росія і Трамп в 🃏карти. Сьогодні вперше, ми їх спонукали грати в шахи і почати серйозну розмову, а не терпіти путінське шулерство та імітацію процесу.З точки зору перемовної стратегії Украіна спробувала завести перемовини у конструктив та вирівняти силові позиції - à la guerre comme à la guerre. Крім того делегацію України очолює кримський татарин, а це сильний меседж, який весь світ розуміє без слів. Втім, росіяни знову приїхали з крапленими картами 🃏… і старою шарманкою. Але на цей раз це гарна новина. Це означає, що в них немає після вчорашнього варіантів, який має бути їх наступний хід. Тому вони його за великим рахунком сьогодні пропустили. Опублікований меморандум - це пропущений хід. Вони цією картою давно вже зіграли. Це не означає, що вони нічого не вигадають, думаю над цим зараз працює все путінське оточення і він особисто. Але ми отримали хороший момент для наступного кроку.