Андрій Ковальов 🇺🇦

2+2=5. Шах і мат.Саме так виглядає частина дискусії навколо ідеї прибрати математику з обов’язкових предметів НМТ.Якщо чесно, для мене це виглядає дивно. Практично всі країни, на які ми хочемо бути схожими, мають математику серед обов’язкових предметів. Ніхто не сперечається, чи потрібна вона взагалі. Сперечаються лише про те, як її краще викладати.Математика потрібна не тому, що всі стануть професорами, інженерами чи програмістами. Вона вчить мислити, аналізувати, робити висновки, відрізняти факти від емоцій і не дозволяє легко обманювати себе.Особливо сьогодні, коли Україна будує нову економіку, відновлює міста, розвиває технології та оборонну промисловість. Нам потрібні люди, які вміють рахувати, проєктувати, аналізувати і приймати рішення.Можна не любити математику, бо я теж свого часу любив її не завжди, але між “не люблю” і “не потрібно” лежить величезна різниця.Краіна, яка перестає дружити з математикою, рано чи пізно починає дружити з чужими рішеннями, чужими технологіями і чужими інтересами.А 2+2 все ж таки дорівнює 4.Інакше ніякого майбутнього не порахуєш.

Іноді зупиняєшся на мить серед шуму, дитячого сміху, вигуків тренерів, емоцій батьків… і ловиш себе на думці: Перед тобою — життя.UTMOST CUP цього року — це вже 48 команд маленьких футбольних зірок з різних куточків України. Кожен — зі своєю історією, мрією і вірою в перемогу. І дивлячись на цей масштаб, важко повірити, що ще 10 років тому все починалось із чотирьох вінницьких команд — без гучних афіш, але з великою ідеєю.Особливий момент, який щоразу пробирає — нагородження. Діти проходять коридором пошани, а їм назустріч — дорослі, відомі вінничани. Вони тиснуть руку кожному, одягають медаль і дивляться в очі з повагою!І в цей момент розумієш: для цих дітей це більше, ніж медаль.Це пам’ять. Це віра в себе.Саме з таких моментів формується характер і майбутнє. Сьогодні вони виходять на поле, а завтра — будуватимуть країну.Дякую кожному, хто долучився! Ви створили не просто подію — ви створили атмосферу.І якщо 10 років тому це була ідея, то сьогодні — сильна традиція.І найкраще — ще попереду.

Звітував як керівник КП «Вінницяоблтеплоенерго» перед міським головою Вінниці Сергієм Моргуновим про результати роботи підприємства та проходження опалювального сезону 2025–2026 років.Цей сезон був непростим. Велика кількість викликів, постійні ризики через воєнну ситуацію, аварійні моменти, які виникали в роботі системи.Завчасна підготовка, модернізація мереж, впровадження альтернативних джерел енергії, підсилення резервного живлення, чітка координація дій — це фундамент стабільного проходження сезону. Окремо хочу відзначити безумовно і професійність наших працівників!Вже працюємо над підготовкою до наступного опалювального періоду 2026–2027 років. Наш підхід незмінний — готуватися до всіх можливих сценаріїв. Посилюємо енергетичну стійкість, розподілену генерацію, продовжуємо модернізацію інфраструктури та залучаємо міжнародні ресурси.Наше завдання — забезпечити прогнозоване й економічно ефективне теплопостачання для людей незалежно від зовнішніх обставин.Працюємо системно. Працюємо на результат.

Сьогодні тримаючи в руках Грамоту Верховної Ради України.І чесно скажу — це не про мене.Не про статус. Не про особисте визнання.У цю мить перед очима — обличчя наших людей.Ця нагорода належить кожному працівнику «Вінницяоблтеплоенерго».Вона належить тим, хто їхав у Слов’янськ і Могилів-Подільський будувати фортифікації, хоча це не прописано в посадових інструкціях, але продиктовано совістю і відповідальністю перед державою.Тим, хто працював у Херсоні після руйнування дамби, коли людям було боляче і страшно, і потрібно було бути поряд і робити свою справу.Тим, хто виїжджав до Києва після ударів по ТЕЦ, коли країна знову занурювалась у темряву, і треба було швидко, професійно відновлювати системи.Тим, хто по всій області допомагав територіальним громадам — не лише на своїх об’єктах, а там, де було найважче, бо в час війни немає «чужого» фронту. Я пишаюся тим, що маю честь працювати поруч із такими людьми.Дякую кожному — за професіоналізм, витримку, людяність і готовність їхати туди, де складно!

Сьогодні провів засідання постійної комісії обласної ради, на якому ухвалили рішення, за якими стоїть конкретна відповідальність.Передали військовим необхідне обладнання та мікроавтобус для евакуації поранених — те, що рятує щодня на передовій.Також спрямували генератори для наших обласних лікарень, бо в нинішніх умовах стабільність енергоживлення це питання безпеки пацієнтів і безперервності допомоги.Окремо розглянули питання обласного фонду сприяння інвестиціям та будівництва у форматі ТОВ для відновлення будинку побуту «Ювілейний». Для багатьох вінничан ця адреса пов’язана з непростими спогадами, і ми маємо знаходити рішення, які дозволять повернути цьому об’єкту нове життя.Також ухвалили рішення щодо оформлення земельних ділянок під встановлення блочно-модульних і великих котелень для «Вінницяоблтеплоенерго». Уже сьогодні готуємося до наступного опалювального періоду, бо в умовах війни питання тепла й енергонезалежності —питання стійкості громад.Дякую колегам за конструктивну позицію та підтримку🤝

Чергова сторінка нашої футбольної історії — це теплі емоції, дитячі посмішки й справжня боротьба на полі. Разом з Андрієм Панчуком та Олександром Гайдаржи ми провели турнір для дітей 2019 року народження — і щоразу переконуємось: це вже не просто гра, а характер, воля й командний дух з найперших кроків у спорті.Малюки ще зовсім юні, але на полі — справжні бійці: підтримують одне одного, не здаються і грають із запалом, з якого дорослим варто брати приклад. Особливо цінно бачити це зараз, у час війни, коли діти мають право на рух, радість і безпечні емоції, а критий манеж узимку — реальна можливість тренуватися незалежно від погоди.Дякуємо батькам за шалений сапорт і тренерам — за віру в дітей, дисципліну й любов до команди. Спортивно і з гордістю відзначаємо: до півфіналу вийшли дві вінницькі команди — «Яско» та «Нива», а у фіналі «Нива» в напруженій грі перемогла київський «Локомотив».Дякую всім, хто був частиною турніру. Саме з таких подій починається велика любов до спорту. Рухаємось далі.🇺🇦

У сьогоднішньому світі дедалі більше сили набирає ненависть і з кожним днем усе більше людей, на жаль, знаходять себе саме в ній, бо вона проста, швидка і не вимагає внутрішньої роботи над собою. Ненависть легко підживлюється страхами, образами й гнівом і тому так часто здається зручнішою за шлях розуміння та співчуття.Та попри все існує одна вічна цінність, яка значно сильніша за будь-яку ненависть — це любов. Не як миттєва емоція чи красиве слово, а як щоденний вибір серця і здатність бачити в іншій людині не ворога, а ближнього навіть тоді, коли це вимагає зусиль.У Біблії сказано дуже просто і водночас надзвичайно глибоко:«Возлюби ближнього твого як самого себе».Вдумайтеся в ці слова — як самого себе. У них немає нічого зайвого, але є вимога до нашої совісті, до нашого ставлення і до нашої зрілості. Бо любити ближнього так само як себе означає навчитися терпінню, повазі й милосердю без бажання принизити іншого заради власної правоти.Це звучить просто, але саме це є одним із найскладніших завдань для людини. І, можливо, справжня сила нашого часу полягає не в гучних словах і не в ненависті, а в тихій любові, яка не привертає уваги але здатна змінювати світ.

Сьогодні в мене День народження. І це не про цифри - це про вдячність.Дякую Богу — за життя, за шлях, за силу не зламатися і за тиху присутність у найважчі моменти. За те, що веде, навіть коли я цього не одразу розумію. За уроки, які формують і за милість, яку не заслужиш, але отримуєш.Дякую родині — за любов без умов, за терпіння, підтримку, за дім, у який завжди хочеться повертатися. Ви — мій тил, моя опора і моя найбільша цінність.Дякую друзям — за чесність, за плече поруч, за сміх і мовчання, за те, що залишаєтесь, коли не треба нічого доводити. Ви робите цей шлях теплішим.І дякую недругам також!Ви навчили бути сильнішим, уважнішим, стриманішим, не озиратися на шум, а триматися істини. Ви — теж частина мого росту.Дякую всім, хто був поруч у різні періоди життя, хто вірив, сумнівався, йшов разом!Я приймаю цей новий рік життя з миром у серці, з вірою і з надією. Без гучних обіцянок, але з твердим наміром залишатися людиною, робити добро і бути корисним там, де можу.Слава Богу за все 🙏

Під час сесії разом із колегами ми схвалили звернення до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів щодо реального захисту й відновлення водних ресурсів басейну Південного Бугу. Бо ситуація критична. І далі мовчати — означає погодитись із тим, що річка просто зникне.Що відбувається зараз:▪️ неочищені скиди продовжують потрапляти у воду;▪️ забудова підбирається впритул до прибережних смуг;▪️ аграрії заходять туди, де взагалі не мають бути — і всі пестициди з полів опиняються в річці;▪️ Буг зарегульований, течія майже відсутня, механізм самовідновлення зламаний.Результат ми бачимо щоліта:закриті пляжі у Вінниці, «цвітіння», заборони на купання. І це не пік проблеми — це тільки початок. З кожним роком річка вмирає.Саме тому ми наполягаємо на:— посиленні контролю з боку екологічної інспекції та басейнового управління;— реальній відповідальності за забруднення, а не символічних штрафах;— відновленні прибережних захисних смуг;— системному підході до очищення стоків та відновлення русла.І принципово важливий момент: Південний Буг — це джерело води, з якого після очищення КП «Вінницяводоканал» постачає воду до домівок мешканців Вінниці та інших населених пунктів. Саме тому питання стану річки — це питання якості питної води, безпеки, здоров’я людей і нашого спільного майбутнього.

Друзі, сьогодні — свято святого апостола Андрія Первозванного.Вітаю всіх Андріїв з Днем Ангела — нехай Господь береже вас, укріпляє у правильних рішеннях і дає тиху, впевнену силу серця. 🙏Є одна маленька, але дуже тепла історія з його життя, яка мені завжди відгукується. Андрій був рибалкою і спочатку був учнем Іоанна Хрестителя. Коли Іоанн вказав на Ісуса словами “Ось Агнець Божий”, Андрій не сперечався і не вагався — просто пішов за Христом. А потім зробив ще одну просту, але велику річ: повернувся і привів до Ісуса свого брата Симона (майбутнього апостола Петра).Тобто Андрій — не про гучні слова. Він про тихий крок віри, який змінює долі інших.І ще одна деталь: у євангельських подіях саме Андрій помічає хлопчика з п’ятьма хлібами і двома рибами — маленьке, майже “нічого”, що в руках Божих стає благословенням для тисяч. Це теж про нас: інколи достатньо не “всього”, а свого чесного малого — і Бог примножить.Нехай святий Андрій буде для кожного з нас прикладом:першим чути правду, першим робити добро, першим вести до світла — не словами, а вчинками.Зі святом! Божої опіки вам і вашим родинам.Слава Богу за все 🙏