Мої вітання добірному товариству! Маю визнати, що поквапився, попрощавшись з 70-ми роками світової популярної музики в минулому нарисі. Чому? Бо оминув «рідну неньку». Дійсно, перейти в наступне десятиліття без бодай короткої розповіді про український поп-арт 70-х років ХХ ст. неможливо, адже попередні десятиліття формування української популярної музики цього століття «анатологічно» вже нами проаналізовані, хоча й не так глибоко, як би того мені бажалося. Втім, я нарахував щонайменше 66 досліджень даної теми (історії української поп-музики) в науковій літературі та публіцистиці, тож для допитливих наприкінці дам перелік деяких із зазначених творів. Занурюйтесь, кому не ліньки… Ми ж так глибоко в аналізі не сягаємо. «Анатологія» – мережевий дороговказ, отже, обмежена, на жаль, лише усілякими аудіо та відеоматеріалами, котрі є у вільному доступі в You Tube (такою є заздалегідь обумовлена інформаційна модель блогу, його сутність). Отже, зауваження на кшталт «тих пропустив, оцих не згадав» від прискіпливих критиків не сприйму, не ображайтесь, роблю те, що можу…50 — 60-ті роки були початком української популярної музики, тієї нової пісенної культури, що зародилася в умовах радянської (сталінської) дійсності. Творили в цій дійсності і поети, і композитори, про що наступний відеосюжет (перша серія фільму «Вальс з системою»). Як українська пісня пережила Сталіна 📺Що є характерною рисою періоду в історії українського музичного мистецтва, 70-х років? Україномовна естрада [не люблю термін «естрада», але змушений використовувати] вже відбулася в «країні рад» як автономна етнокультура і за темпами адаптації наздогнала світовий жанрово-стильовий простір, тобто почала формуватися вже як пісенна рок-культура. Якщо памʼятаєте, маркером, точкою біфуркації була визнана мною (і не тільки мною) пісня «Червона рута». Принаймні вона сприймається як той самий стильовий фолк-рок-піонер в недоброї памʼяті офіційному, суворо контрольованому ідеологічно радянською владою, медіапросторі початку 70-х. Проте ні «Червона рута», ні інші популярні пісні в рок-поп-стилістиці не могли б зʼявитися «в офіціозі», якби на глибинному рівні народного аматорства попередньо вже не виникли самодіяльні біт-гурти, тобто не була стихійно сформована неформальна тіньова молодіжна рок-культура. Справжній андеграунд. Народний молодіжний рух. Напрацьований аматорами-ентузіастами досвід став вагомим підгрунтям для тієї стилістичної революції в масовій популярній («естрадній») пісні, яка відбулася в Україні на перетині 60-х та 70-х років.[ Р о з д у м и. Сучасні наукові праці, всілякі журналістські дослідження на актуальну тему зародження національної «естради» та походження рок-поп-культури грішать (за рідкісними винятками) здебільшого одним суттєвим системним недоліком — аналізуються виключно професійні ВІА та сольні виконавці, а також пісенні твори членів Спілки композиторів і офіційно дозволених поетів зі Спілки письменників. Чому? Відповідь зрозуміла: немає чого аналізувати предметно, адже відсутні ноти і, головне, практично відсутні студійні записи самодіяльних колективів/виконавців. Записів цих і не могло бути, адже КДБ пильно слідкувало за можливою появою нелегальних студій звукозапису, не кажучи вже про виробництво звуконосіїв (платівок, касет), бо докорінно знищувався будь-який самвидав як ідеологічна диверсія. А записати аматорам сингл чи альбом на радіо чи ДЗЗ… як то жартують, «не смішіть мої капці, профі роками в черзі на запис стоять!». Відтак, сьогодні ми читаємо всілякі ностальгічні мемуари сучасників, а саму музику тогочасних рок-аматорів почути й належно оцінити в усіх аспектах змоги не маємо. Хіба що збереглися окремі, так би мовити, «підпільні» чи репетиційні магнітофонні записи (звісно, відповідної якості), їх дехто з фігурантів руху зміг все ж зберегти. Отже, виглядає все наразі так, що тоді як би й не існувало нічого й нікого, окрім «державних» ВІА, естрадних співаків-солістів та фірми «Мелодія», яка теж зрідка і дуже вибірково їх (ці ВІА та «зірок») записувала….