Ще одна точка зору на "закон 18-22" - від одного з ворогів. Як завжди, надихають трагічні роздуми опального Ґіркіна-Стрєлкова: мовляв, цей закон свідчить про те, що Україні і не потрібно мобілізувати молодь, ЗСУ прекрасно обходиться і старшими, щоб стримувати наступ Росії до незначного просування. --"Ворог розумний, хитрий, спритний, жорстокий, рішучий і стійкий. А в нас за три з половиною роки війни деякі пропагандисти ...розповідають ту саму історію про те, що ось-ось, буквально завтра-післязавтра, ми переможемо. Нічого подібного.Ми не переможемо без дуже серйозних зусиль ні завтра, ні післязавтра, ні післяпіслязавтра. І компромісу ніякого не буде, війна продовжуватиметься.Пояснення насправді дуже просте. ...Противнику немає необхідності призивати такий вік. ...Ми не змогли за літо прорвати фронт ніде. Ми не змогли за літо зробити нічого, окрім як нарешті витіснити супротивника з Часового Яру, який штурмували 16 місяців — містечко з 20-тисячним населенням!Тому навіщо противнику ще люди, якщо він справляється тими силами, які має. Так, можливо, противник втратить деяку кількість потенційних солдатів. Але зараз от конкретно — вони йому, виявляється, і не потрібні навіть....Якби ворог справді стояв на межі загибелі та розгрому — він хапався б за шістнадцятирічних, як то кажуть, «фолькштурмістів», посилав би їх у бій, і, на жаль, вони знайшлися б, і у великих кількостях. А йому немає потреби закликати навіть 22-річних. Це велике досягнення".--Специфічне потрактування ситуації. Але має право на існування. Так, наші старші бійці стомились і майже випрацювали ресурс. Але фронт за мінімального людського забезпечення все ж тримається. І це дозволяє Україні зберегти людський ресурс майбутнього: тих, хто народжує дітей, тих, хто працюватиме ще 20-40 років і утримуватиме податками демобілізованих бійців, яким вже сьогодні 50-60. Про це теж треба дбати - якщо бодай припускати думку про можливість нехай не перемоги, але тривалої (не на 3-5 років) паузи у війні з Росією. Якщо думати про життя після війни.