Про захисників "аполітичного і далекого від війни" Макарєвіча. Коли раптом з’являється купа громадян України, ніби ж українців і навіть притомних, і починають захищати Макарєвіча, росіянина, котрий мешкає в Ізраїлі – це якось зовсім дивно, бо геть неприродно. І особливо в контексті того, що нам зі своїми треба розібратись, а не відволікатись на чужих. Пояснюю. Наші фігуранти негарних історій і розслідувань просто крадуть гроші, вони не нападали на сусідню країну, не підтримували податками знищення чужих мирних мешканців заради загарбання території, не голосували за маніяка. І навіть ті, хто просував тут «русскій мір» (працюючи на Медведчука чи розганяючи котрі «Шльопкі») – навіть такі покидьки мені все одно набагато ближчі, ніж сотня добрих і інтелігентних «хороших русскіх». Просто бо вони своїми амбіціями «розумніших, кращих, розвиненіших, старших» вибудували тіло агресивного імперського монстра. І коли Макарєвіч каже, що він не донатить гроші на ЗСУ, бо ракета може прилетіти по його сину (який робить в Москві успішну акторську кар’єру і все в нього чудово)... Це так, якби якийсь німець втік до США чи Великої Британії наприкінці 1930-х, його просять купити державні облігації на підтримку армії, а він каже «я не дам грошей, бо виготовлена на ці кошти бомба може впасти на мого хлопчика, який працює простим писарем в Райхспропаґандаміністеріумі».