👹 Портрет Бродяги перед тим, як він нахуярився та пішов в СЗЧ. Частина 1.

Бродяга – схожий на гризуна, низенький, миршавий, з хворобливо-жовтим відтінком шкіри. Склалося враження, що це людина-перекати-поле – ніде подовгу не затримувався, десь підпрацьовував, а може і займався чимось незаконним. Майже одразу після доставки на БЗВП він втопив свій телефон в ямі з лайном. Почав тихенько підбухувати, підкурювати, говорили, що і закидався якимись пігулками. Він став єдиним у взводі, чиї посилки почали перевіряти. Бродяга існував у двох світах. В одному це був нормальний хлопець, який всім ділився – варенням, салом, цигарками, ліками, ставився до всіх з теплом, сидів собі тихенько, слухав музику з телефону, дивився кудись вдалечінь і про щось спілкувався з тими людьми, з якими збився в стайку. А в іншому це був жорсткий параноїк на ізмєнє, який на рівному місці конфліктував та шумів, особливо коли випивав. Це була єдина людина, з якою я вступив в прямий двохвилинний конфлікт саме через його параною, навіяну незрозуміло чим. За 50 грн якийсь мужик доставляв посилки з Нової пошти на полігон. Приїхали посилки, Бродяга називає номер - такої немає, Бродяга заходить до намету. Майже одразу водій знаходить його посилку. Я кличу Бродягу, вточнюю номер, бо стояв поряд і почув – і тут почалося.- А яке діло ти маєш до моєї посилки, блядь?- Та ніякого, водій знайшов її…- Шо ви всі доїбалися до моєї посилки, блядь?!- Та заспокойся, ніхто не доїбався, я почув, що водій її знайшов, і покликав тебе.- Ви блядь всі охуїли нахуй, шо, хочеш мою посилку подивитися?! Я всередині вже починаю кипіти. Бродяга репетує, носиться по намету на нервах, ще більше дойобується до мене, я не витримую і шлю його на хуй, довбойоба, додаючи, що хай його посилка блядська валяється в блядській машині, і щоб він до мене не звертався більше. Бродяга починає щось мені розповідати по понятіям, що за посил на хуй мені щось буде, я відмахуюсь, кров кипить, хлопці навколо заспокоюють Бродягу і мене. Але вже за пару годин ми з ним все перетерли та й розійшлися в мирі та спокої. Потроху Бродяга ставав проблемою для взводу, адже через параною постійно щось чудив. То вляпається в п’яну драку, то кудись зникне, то запізниться на шикування. Він став об’єктом для насмішок, що також підривало його нерви. Особливо Бродягу зайобував командир його відділення – Трікстер, який за словом в карман не ліз. Я помітив, що Бродяга включав бойову стойку в тих випадках, коли він відчував тиск – чи то підйобували, чи то намагалися на чомусь його підловити. Тоді він починав погрожувати, підвищувати голос, шуміти, і командиру Сонечку доводилося втручатися, щоб заспокоїти цей їбучий балаган. А той жалівся, що його гноблять, порушують права, на щось комусь скаржився, і командир Сонечко періодично вигрібав від командування за відсутність дисципліни в його взводі – за те, що Бродяга та його компанія з Черчиллєм та Бубном не могли себе стримати від дурних пригод. Чи возили Бродягу на задувку (перевірку на сп’яніння, після чого йде дисциплінарне покарання, яке вираховується з зарплатні) – я не пам’ятаю. Оскільки іншою підбуханою компанією була секта Трікстера, то ледь не у всього полігону склалося враження, що наш взвод – це ахуєвші безкарні алкаши. В сусідньому взводі чотири тіпа набухалися, попиздилися, а коли їм сказали, що вони поїдуть на задувку, пішли в СЗЧ. Повернулися назад і сказали, що це командир Сонечко привіз їм бухла, хоча він до цього не мав жодного відношення. І за кожний шум Сонечка викликали на килим. Йому навіть заборонили виїжджати за кордони полігону і ледь не заборонили користуватися власною машиною. А все чому? Тому що, як мені здається, вони всі бухали через страх та невизначеність майбутнього, на повну користуючись правилом «бухай зараз, солдат, бо завтра вже може не вийти». Найдешевший спосіб отримати задоволення та зняти стрес в місці, де задоволень немає. А ПОТІМ ТРАПИЛАСЯ ВЕЛИКА ТРАГЕДІЯ, ВІД ЯКОЇ ШЕКСПІР НА НЕБІ СХОПИВСЯ ЗА СЕРЦЕ І ПОЖАЛКУВАВ, ЩО НЕ ЖИВЕ В УКРАЇНІ ПРЯМО ЗАРАЗ І НЕ ПРОХОДИВ БЗВП РАЗОМ ЗІ МНОЮ. (дісклеймер – це була самоіронія).