18...​Ще один рік позаду...​Він був часто непростим, змушував вигинатися, прогинатися під натиском важелезних викликів... Але попри все, він був чудовим. Цей рік дав мені відчути себе, подарував можливість побути сам на сам із собою. Він, ніби збиваючи мене з ніг, стоячи й сміючись наді мною, тим самым вчив підніматися і йти знову вперед.​Він дозволив повною мірою побачити всіх і все, допоміг зміцнити ті почуття, які криються в незграбних рядках, обіймати міцніше, вдихати глибше, торкатись довше, пам'ятати більше і помічати пропущене.​Сьогодні мені 18. Зазвичай для людей цього віку повноліття — це про відкриття багатьох можливостей, котрі були недоступні дотепер, та для мене це про певний стоп... Про шанс, мить для того, щоб озирнутись назад, зазирнути всередину, побачити крізь...​Все-таки та дівчинка, про яку казали: "Ви її не довезете, купуйте труну вже, ви ж розумієте, що ходите по кінчику леза...", вижила і прожила аж дотепер. Чогось досягла, а чогось не змогла, когось впустила у своє життя чи серце, ну а хтось залишиться солодким спогадом у келиху гранатового вина. Вписала в рядки віршів те, про що часом було складно говорити простими словами, незграбно співала, вірно і надовго любила, дратувала, надихала, веселила, може й ображала — бо ж куди без плями в історії, тож прошу про всяк випадок пробачення...​Нєсьчик, моя маленька, смішненька, незграбна дівчинко, моя найнаївніша мала, вітаю! Ти буваєш різною, та за роки в тобі сформовано щось таке, чого немає в інших, чого, можливо, краще б не було в тобі, через що ти така, яка є сьогодні. Надто чуттєва, вірна, загадкова, злегка педантична, з різними дивацтвами, а часом, я б сказала, дивна чи трохи божевільна — от, наприклад, коли купуєш картоплю фрі і на повну залітаєш у трамвай. Але це ти — справжня, без фільтрів-покращувачів, підсолоджувачів, бо ж ти, на секундочку, шалено млієш від солоного...​Весела, часом дурна, наївна, надто довірлива, буває, моментами губишся в сірій масі... Але ти точно знайдешся, мала, або ж знайдуть ті, хто пам'ятає назву улюбленої пісні, про любов до манго, дощу, білих кросів, м'якого собаки й обіймів...​Дякую вам, усім і кожному, за крихточки любові, з яких мені вдалося спекти річний тортик, за все, що залишається за кадром, у чатах, моментах, спогадах. Без людей я б не була такою, як є зараз, та й питання — чи була б? Дякую і обіймаю міцніше, ніж закорковане вино.

😊 ​Як мені сказав мій найліпший брат о 00:00: "Лахай і частіше посміхайся, бо посмішка — то твоє". І як зауважила Бася: "Хай твоє волосся буде ще довшим і гарнішим..." Все втілимо з такою підтримкою...​Мам, дякую за життя і щоденну присутність... Люблю вище хмар, аж там, до тебе... Тат, дякую за надійне плече...