Іноді життя змушує щось не любити, от так тепер я не люблю число 16...У 16 років я втратила двох найрідніших мені людей - маму і бабцю, шістнадцятого числа поховала мою рідненьку мамусю...😭Хоча ще 28 серпня писала про свої солодкі 16, та проте я не думала, що не будуть вони такими солодкими, як тоді. 16 грудня - день, коли я востаннє бачила свою мамусю, день сповнений скорботи і сліз, день, коли я поховала свою єдину мамуню - попрощалась, провела в останню путь..🕯 Ніколи не забуду той натовп згорьованих людей, які хлинули і хлинули, щоб попрощатись з жінкою, у якої серце більше, ніж цей світ. Свій крик і вереск, який, мабуть, долинув аж до небес.👼 До жаху, холодне личко мами, на якому під назавжди заплющеними очима незворушно спали втомлені вії... Цвинтар - запах смерті змішався із запахом землі та глини, вітер безжально зносив усе, що було йому під силу, але не зміг знести нас - трійко пташат, які прощались з нашим безкрилим, до того, янголом. Свіжовикопану могилу вкрили квіти, наша мамуся полетіла янголом у вічність, залишивши нас на цій землі, завершити все, що вона не встигла і почати все, що давно хотіла. Тепер, я донечка білосніжного ангела, з ніжною доброю усмішкою і лагідними цілющими руками...👼 Тепер, моя мама - яскрава зіронька, яку я бачитиму, як тільки сонце проб'є небокрай.🌃 Мамусь, я дуже сумую, без тебе важко втриматись у цій сірій масі. Я написала для тебе, і про тебе вірш. Господи, донеси його аж туди, де живуть янголи і сяють зіроньки - мамусі усіх таких, як я...***Рабів до раю не пускають,Лиш обрані ідуть туди.Найкращі в небо відлітають —Була такою, мамо, ти...Душа глибока, ніби море,І сміх дзвінкий, неначе сніг.Цей рік несе сімейне горе,Забравши маму в нас усіх...Обличчя ясне, ніжні очі,Безмірного добра душа.Ти знаєш, важко твоїй доці,Тепер частково сирота...Мамусю, рідна добра мамо,Пішла так швидко, молода,Пішла ще надто-надто рано...Нестерпно-чорна самота!Мамуню, рідна, спи спокійно...Із татом залишила нас.За душу молиться нетліннуЗніміле трійко пташенят.Стоїть на столику світлина...Аромасвічку запалю,Бо ангела тепер дитина.Назавжди... пам'ятатиму... люблю...©️ Аґнєшка Мокшицька (грудень 2024 р.)