8 травня — День пам’яті та перемоги над нацизмом.День, сповнений болю.Україна втратила у Другій світовій війні понад 8 мільйонів людей. Мільйони життів — через імперські амбіції. Через бажання одних народів панувати над іншими. Через переконання, що чужу землю можна забрати, а чужу свободу — знищити.Саме тому символом цієї дати став мак. Як кривава рана на тілі нашої землі.А наш сусід святкує. Але що саме? Мільйони смертей? Спалені міста? Зруйновані долі? Нову війну?Якби для нього справді була цінною перемога над чумою нацизму — хіба він починав би нові війни? Хіба запускав ракети у мирні міста? Хіба знову з’явилися катівні, депортації й братські могили?Не можна прикриватися пам’яттю про перемогу над нацизмом — і водночас нести смерть сусідньому народові.І найстрашніше — як легко історія знову впізнається. Знову імперія. Знову загарбник, який приходить «визволяти». Кожному поколінню українців доводиться боронити своє. Свою землю. Свою мову. Своє право жити вільно.Ми пам’ятаємо тих, кого забрала Друга світова.І даємо відсіч тим, хто приніс війну сьогодні. Бо загарбник не зупиниться, допоки не буде знищений.