#support #adviceВід підписників:Маю недіагностовані РАС та РДУГ. Знаю, що приписувати собі якісь діагнози шкідливо. Але як інакше описати неймовірно жахливу концентрацію уваги з дитинства і постійне нерозуміння соціальних контекстів? З самого дитинства я постійно думаю, чому іншим так легко вдається зробити щось, на що у мене йде цілий день. Особливо це стосувалося домашки. Я робили по три години одне завдання, тому що постійно відволікалися на якісь іграшки/мультики/малюночки. Плюс у мене і без цього досить повільна обробка інформації. Моєму мозку ніби потрібно більше часу, щоб щось обдумати. Через це світ здається мені надто швидким. Коли люди вже роблять, я ще тільки думаю. А щодо соціальних контекстів, то мені здається, ніби я інопланетянин, якому постійно доводиться думати, наскільки "по людськи" він поводиться і яку емоцію зараз потрібно зобразити на своєму обличчі. Коли я дізналися, що таке РДУГ та РАС, це вперше внесло якусь ясність в моє життя.Піти до психіатра у мене немає можливості, адже зараз не вистачає грошей навіть на їжу. Останній місяць я намагаюся влаштуватися на роботу баристою. В одній кав'ярні я стажувалися 2,5 тижні і мене там просто кинули, нічого не пояснивши. Потім я таки влаштувалися в іншу кав'ярню, з великими зусиллями, але схоже мене скоро звільнять, бо я постійно щось плутаю у замовленнях, впускаю продукти на підлогу через незграбність, каса пішла в мінус. І я їх розумію. Я не справляюся з покладеними на мене обов'язками. Кому потрібен такий невигідний робітник?З усього цього мене лякає те, що куди б я не подалися — скрізь буде те саме. Я завжди буду повільними, я завжди буду плутати й забувати щось, я завжди буду погано розуміти людей. І я не про професію баристи зараз (це тільки один із тимчасових варіантів роботи).Ще думаю ви помітили, що я звертаюся до себе "вони". Я небінарна персона і це дає це один плюс до всіх моїх проблем, адже я боюся відкрито заявляти про свою ідентичність. Люди з великою вірогідністю не приймуть мене. Але потреба постійно маскуватися полегшення не приносить.У мене також було досить травматичне дитинство з батьками релігійними фанатиками і супутні від цього проблеми, з яких я намагаюся якось вилазити. І я самостійно зробили вже досить багато. Частково підняли самооцінку, яка була на дні, переосмислили себе, свої погляди, навчилися відчувати свої потреби.Але цього все ще недостатньо. Здається, ніби всього, що я роблю, недостатньо і ніколи не буде достатньо, щоб вижити. Я не бачу себе в майбутньому. Ні як спеціаліста, ні як людину. Я все більше й більше забиваю на навчання, яке стало мені нецікавим і бачиться лише поміхою в битві за виживання. Хоча я були єдині зі свого класу, хто дійсно знав, ким хоче бути. Моє життя ніби якась суцільна помилка.Може здатися, що я людина, яка просто хоче привернути до себе увагу модними діагнозами і термінами. Але це останнє, чого я хочу. Я хочу просто спокою і якоїсь мінімальної стабільності. Я наважились написати сюди, бо мій відчай достиг апогею. Мені вже соромно, що я це написали і напевне зробили купу помилок в тексті. Не знаю, що я хочу почути у відповідь. Можливо хоча б просто відчути, що я не одні