Взяла і #дочитала "Пані Боварі" в перекладі Юлії Максимейко.
Ні, не думаю, що я її читала раніше. Аж до самого кінця нуль впізнавання, але 100 % розуміння, чим все закінчиться. Тим і закінчилося.

Не можу сказати, що це було захопливо, але і не тортури. Багато цікавих спостережень, майже кінематографічні мізансцени і описи, уїдливі (іноді занадто) пародії чи навіть карикатури. Несподівані часто цікаві деталі — наприклад, майже в кульмінаційний момент, коли Емма бігає Францією у відчайдушних спробах дістати грошей, нам раптом викладають історію якоїсь традиційної булочки, бо чом би й ні.

Але от чого я не знайшла (мабуть, не так шукала), то це якоїсь глибини, якої майже машинально від Флобера очікувала. Я розумію, як все це звучить, він золотий класик, я тля, але ну я не знаю. Як на мене, сюжет тут існує майже між іншим, як ниточка для оцих всіх спостережень і афоризмів, а персонажі і поготів. Бо в одному світі с карикатурними аптекарем і торговцем тканиною (імена одразу забула) і не може, мабуть, існувати якийсь тривимірний глибокий герой?
Але моралей Флобер теж особо не читає, за що я йому вдячна.