Клієнт: Вона сьогодні сказала мені, що в мене не вистачить мізків побудувати те, що я хочу. Я: І що? Клієнт: Що це за мати, яка таке говорить своїй доньці? Я: Що саме тебе зачепило в її словах? Клієнт: Що вона в мене не вірить. Я: Вона повинна? Клієнт: Так. Хіба ні? Хіба це не те, що роблять люблячі батьки? Я: Батьки бувають різні. Я не думаю, що в цьому твоя проблема. Клієнт: А в чому? Я: У тому, що ти з нею погоджуєшся. І тому тобі боляче. У тебе є бажання будувати і водночас сумнів, що ти не зможеш. І коли тобі говорять те, що ти й так про себе думаєш, тебе накривають розчарування в собі й злість на навколишній світ. Клієнт: Це так. Що ж мені тоді робити? Я: Прийняти ту частину, з якою ти погоджуєшся. Клієнт: Що в мене немає мізків? Я: Так. Клієнт: Я справді часто так думаю. Я: Я теж. Клієнт: Ти теж? Я: Так. Клієнт: Але в багатьох речах ти явно дуже розумний. Я: Як і ти. Клієнт: Тобто для чогось мені вистачить мізків, а для чогось ні? Я: Саме так. Так виглядає прийняття. Клієнт: І я могла б так відповісти матері й продовжувати почуватися добре. Я: Так. Клієнт: І в деяких речах вона хороша мати, а в деяких їй варто попрацювати над собою. Я: Як і нам усім… Якщо маєте бажання розібрати свої болі, пишіть мені в особисті👇👇👇 @lozovtsov