Як бути почутим. Я часто пояснюю своїм дітям, що в будь-якому нашому контакті, у будь-якому обміні є дві складові. Дві різні валюти. Перша – підтримуюча.«Ти мій улюблений синочок, я так за тобою сумую, ти такий розумний» – це підтримка. А якщо я кажу: «Ну чому ти не виніс сміття?» – це друга складова, фрустрація. І ось я завжди питаю своїх дітей: яка з цих транзакцій дешева, а яка дорога. Вони вже знають відповідь. Підтримуюча – у десять разів дешевша. Тому що сказати «я тебе люблю» – це легко. Але близькість, побудована тільки на підтримці, на самих «люблю-милий» – веде до стагнації. До безконфліктності, яка насправді – глухий кут. Вона не дає можливості познайомитися по-справжньому. Не дозволяє повідомити іншому, чого тобі насправді не вистачає, що болить, чого ти від нього хочеш. Вона дає щось життєво важливе – підтвердження любові. Але ростемо ми за рахунок фруструючих транзакцій. Фрустрація – це ж позбавлення. Дефіцит. Повідомлення про те, чого в мене немає, а не про те, що в мене є. Саме в цій зоні дефіциту, незадоволеності і відбувається розвиток, рух, зустріч із кордонами. Якщо ти хочеш отримати щось від іншого – від сина, від брата, від кішки – перше завдання: бути почутим. Потрібно, щоб вони ВІДКРИЛИ ВУХА. Якщо ти хочеш, щоб твій партнер, син відкрив тобі кватирку, повернув вуха, очі, голову – ти повинен спочатку дати йому десять підтримуючих повідомлень. Десять разів підтвердити: «Я тебе люблю». Десять разів сказати братові, що він лапочка, що ти за ним сумував, що він важливий. І тоді – він повернеться до тебе. Він надасть тобі кредит довіри. І ось тоді, на цей кредит, ти можеш вкласти своє одне, але дуже важливе, фруструюче повідомлення. Тоді ти можеш сказати синові: «Дивись, для мене дуже важливо, коли ти не в телефоні з ранку до ночі, а коли ми з тобою хоча б двадцять хвилин просто проводимо час разом». І він тебе почує. Тому що перед цим були ті десять життєво необхідних підтверджень любові. А якщо підійти й одразу кинути: «Ану вийшов з комп’ютера. Зверни на мене увагу. У тебе що, батька немає?» – він, у кращому випадку, скаже: «Тату, зараз». А частіше – просто не почує. Не тому, що він поганий. А тому, що його вуха рефлекторно захлопнулися. Від фрустрації, яка прийшла без кредиту довіри. Будь-яка фруструюча транзакція, саме її звучання, автоматично викликає захисну поведінку. Якщо ти крикнеш: «Тату, я тебе ненавиджу!» – тато почне захищатися, а не слухати. Якщо копнеш кішку – вона втече. Яким би важливим не було твоє повідомлення для вас обох, воно впиратиметься в глуху стіну оборони. Тож бути почутим – це не право сильного. Це бухгалтерія стосунків. Це розуміння, що дороге, важке, важливе повідомлення про твою потребу вимагає передоплати. Передоплати у вигляді теплих слів, які підтверджують: «Я прийшов не війну оголошувати. Я прийшов, тому що ти мені дорогий. І наш зв’язок – дорожчий за цю розмову». І тільки на цьому фундаменті можна будувати все інше.