Є два види болю. І коли ми говоримо «мені ок»з будь-якої причини зазвичай ми живемо в одному з них. І, до речі, в одному з них ти живеш просто зараз. Перший той, до якого звикають. Він фоновий. Його можна не помічати. Можна «робити вигляд». З ним можна жити. Пам’ятаєш?«Стерпиться злюбиться»,«Бог терпів і нам велів»і всі ці гасла. Це коли ти ніби й не в пеклі,але й не живеш. Ти терпиш роботу, після якої хочеться впасти обличчям у подушку і кричати. З таким болем ми живемо в стосунках, де ми як олія і вода: можемо перемішуватися, але не поєднуємося. У такому болі ми зазвичай усе відкладаємо: розмови, рішення, дії. Вдень ми функціонуюча машина. Увечері без сил залипаємо в стрічці. Вночі відчуваємо приплив енергії, з’являється легке бажання щось змінити(«зранку почну нове життя»),а зранку — знову те саме. І по колу. Головна пастка цього виду болю ми дуже повільно об нього стираємося. А є інший біль. Він прямий і жорсткий. Незвичний. Некомфортний. Це біль, коли ми наважуємося відрубати, завершити стару схему. Коли розриваємо набридле коло. Коли виходимо з ролі жертви. Коли відтинаємо все, що тягне вниз. Він дуже неприємний. Але після нього ти раптом знову починаєш відчувати себе живим. З’являється ясність. Зібраність. Ми знову повертаємося в тіло. Знову знаємо, чого хочемо. Відчуваємо, куди йти далі. Проблема в тому, що більшість людей не вміють правильно проживати цей біль. Вони або тікають назад,або ламаються,або знову пірнають у старе тому що всередині немає опори, немає відчуття:«я встою, я ВИЖИВУ». Чому так? Тіло вимкнене. Нервова система перевантажена. Свідомість живе в сильній тривозі та глибокій фоновій втомі. І без відновлення чутливостібудь-які рішення перетворюються на істерики або відкати.Тому з 09.01 по 11.01ми три дні будемо практикувати практику,яка максимально м’яко і швидко повертає в тіло, вибудовує опору і пробуджує чутливість. Руйнує броню і дає енергію для свіжих, сильних рішень. Повертає до життя.

👇👇👇 https://academy108.com/online-retryt-qigong-2026