Казка про курчатко, яке надто вірила чужим словамЖило-було маленьке курчатко. Тепле, м’яке, довірливе, ніби сонячний промінь. Воно росло серед дорослих птахів і дуже старалось бути «правильним», бо вірила кожному слову, що чуло.Коли воно раділо, йому казали: «Не стрибай так голосно, заважаєш іншим». Коли сумувало, чуло: «Не ній, це некрасиво». А коли пробувало щось робити по-своєму, йому говорили: «Ти ще маленьке, не знаєш, як правильно». І курчатко вірила. Думала: «Напевно, вони знають краще».З часом воно перестало розуміти, що відчуває. Перестало чути себе. Дивилося на себе чужими очима: коли хвалили — раділо, коли критикували — стискало крильця й мовчало. Ніби віддавало свій голос тим, кому довіряло більше, ніж собі. Одного разу курчатко почуло, як хтось сказав: «Ти занадто слабке, щоб літати». І воно повірило. Воно навіть не спробувало змахнути крилами: навіщо старатися, якщо тобі вже пояснили, що нічого не вийде?Воно ходило подвір’ям і дивилося, як інші птахи здіймаються в небо. Кожен їхній політ робив його ще меншим. Воно шепотіло собі: «Мабуть, це просто не для мене…» І ставало все сумнішим.Поки одного дня до нього не підійшла стара сова. Подивилась уважно й запитала:«Чому ти ховаєш крила?»«Мені сказали, що я не зможу літати».Сова усміхнулася: «Це казали їхні страхи, а не твоя правда».«Слова інших — це лише слова, їх не потрібно приймати як долю, — мовила сова. — Спробуй не вірити чужим сумнівам. Спробуй повірити собі».І курчатко вперше за довгий час обережно розправило крила. Змахнуло… ще раз… і відчуло, як повітря підхоплює його знизу. Воно злетіло зовсім трішки, але це «трішки» було найбільшим у його житті. Воно зрозуміло: справа була не в крилах. Справа була в чужих словах, яким воно надто вірила.Відтоді курчатко слухало інших, але рішення приймало саме. Воно зрозуміло, що думка оточення — не закон, а лише шум, який не має заглушати власний голос. Воно навчилося відрізняти: де його правда, а де чужі страхи, заздрість і очікування.Якщо вас коли-небудь переконали, що ви «не зможете», «не варті», «не готові» — ця казка для вас. Ви не зобов’язані жити за чужими словами. Ви можете обрати свою правду.