Нещодавно до мене звернувся ветеран російсько-української війни, який мешкає в Києві та має інвалідність ІІ групи через поранення нижніх кінцівок. Він мешкає на 8 поверсі, а ліфт в його будинку постійно виходить з ладу. В цій ситуації, я звернувся до мера, щоб він вжив невідкладних заходів, Але розуміючи його «зайнятість» ремонтами парків та доріг,  я виділив кошти з депутатського фонду для РДА, щоб його відремонтували, а не чекали місяцями чи роками на реакцію міської влади. І ось майже через місяць мені приходить відповідь міського голови. Віталій Кличко пише: «За інформацією районних в місті Києві державних адміністрацій, на обслуговуванні комунальних підприємств – керуючих компаній з обслуговування житлового фонду районів м. Києва перебуває більш ніж 50% усіх ліфтів житлового фонду м. Києва, з них 65% відпрацювали граничний строк експлуатації». Але при цьому зазначає, що вартість приведення до належного технічного стану ліфтового господарства коштуватиме місту 18475 мільйонів гривень. В цьому році на ремонт ліфтів виділено 800 мільйонів. Такими темпами місту знадобиться 23 роки для того, щоб виправити ситуацію, але, на жаль, мер і команда має інші пріоритети…Інклюзивність має бути на першому місці! У країні, яка воює, коли багато наших захисників повернуться додому з пораненнями, ампутаціями, і їм доведеться долати не лише психологічні бар’єри, але й фізичні перешкоди, працюючі ліфти — це не розкіш, а необхідність! Невже мости, дороги і парки важливіші за людське життя? Це не просто про комфорт, це про елементарну людську гідність!