Народилась у жовтні - поміж світанків непроханих -
Єдина, жадана, по-справжньому "татова донька" -
У вітряну пору, коли під ногами закоханих
Сумно хрустіли каштанів засохлі долоньки.
Зростала на радість, плакала, дзвінко сміялась,
Зачитувалась Костенко, любила ходити боса,
У школі - трошки веснянок своїх встидалась,
Не розуміла приколу фісташкового морозива.
В тринадцять - вперше хильнула вина. Не сподобалось.
Ще й батько сварився та був засмучений...
Просила пробачення: "Таточку, це не повториться..."
Слізьми заливалась - рясними, солоно-пекучими.
Бавилась в ляльки, гралась серцями бойфрендів,
Обожнювала вівчарок, "Металліку" та суниці,
Втратила цноту - це був курс четвертий... чи третій?
А може - і другий - яка вже тепер різниця.
Викладала історію, відпочивала в Хорватії,
Народила синів... Любила - лише одного...
Все це могло би бути... От тільки батько -
Загинув на Сході, у вересні чотирнадцятого.
Вона не з'явилась у цьому безглуздому світі.
Вона не жила, не кохала, не відчувала болю -
Неіснуюча жертва донбаського лихоліття,
Зчорніла, як соняшник серед осіннього поля.
І скільки ж їх ще - от таких - ненароджених?
То це ти до них докричатись хотів, Тарасе?
Скільки могил ще буде сльозами зрошено?
Скільком ще згоріти - щоб сонце над нами не згасло?
Вона б народилась у жовтні... Тільки гарячий метал -
Червоним забризкав неба бездонну синь -
У батькове серце влетівши, в мить назавжди обірвав
Не єдине життя - а сотні життів й поколінь.

08.10.2021

#мулікпише
#базальт