Отак - поряд лежати - обійнявшись судомно,
Довірливо притулитись, взаємно вплавитись -
І слухати сонне дихання одне одного -
Насправді єдине, що зараз їм залишається.
Сутінки світанкові неминуче беруться світліти,
І висока готельна стеля - так суворо стає білішою.
І вона точно знає, що він за годину поїде.
І він точно знає, що вона за годину залишиться.
Чорне маленьке плаття і великий піксельний кітель.
На високих підборах туфлі й "черевики з високими берцями".
Та ранок - все ближче. І стискають льодяні кігті
Два розірваних навпіл та наспіх залатаних серця.
Її шкіра пахне жасміном, мускусом та ожиною.
Він знає всі її таємниці, вигини та западини,
Всі больові точки, всі шрами, всі трепетні жилки -
Що він їх дбайливо вивчав - долонями і губами.
Вона відчуває спиною його розмірений пульс -
Живий метроном - невпинний, важкий та рідний.
Вона не хоче його відпускати... і неодмінно відпустить -
І від цієї несправедливості їй хочеться тихо вити.
Підступне та невблаганне - світло вповзає в кімнату,
І обриси проступають крізь теплу затишну тінь.
І все, що зараз так необхідно їй відчувати -
Це гаряча долонь на тремтливому животі.
На вулиці унизу - його камуфляжний пікап -
Вже прогріває дизель - басистий та зголоднілий,
Скавучить нетерпляче ременем генератора...
І вона слухає це - така тривожно-закам'яніла.
Потім - гарячий душ - удвох. І ранкова кава.
Прощальні обійми - і кроки його коридором стихнуть.
Сьогодні вона, напевно, буде тихенько плакати.
Сьогодні він точно буде удвічі більше курити.
Листопадових трас перший непевний лід.
Чергове - таке нестерпно-довге - відрядження.
У нього попереду - змерзла дорога на схід -
Кохання, нажаль, не враховують у бойових розпорядженнях.

28.08.2024

#мулікпише