На минулому місці роботи ми використовували B2B2B-модель, в центрі якої був партнер-інтегратор, що впроваджував продукт у компанії кінцевого користувача. Вона чудово працювала через декілька причин. По-перше, з клієнтами працювали компанії партнерської мережі, які добре розуміються на впровадженнях і здатні створювати додаткову цінність для них. В свою чергу, це дозволяло нам сфокусуватися на розробці, маркетингу та побудові партнерської мережі.
По-друге, щільна робота з партнерами була частиною стратегії глибокої локалізації, коли продукт не просто перекладений та підтримується місцевою командою, але й «заземлюється» на ринку. Перш за все, завдяки роботі інтеграторів, а ще за допомогою інтеграцій з локальними продуктами та сервісами, а також спільними проєктами зі значущими гравцями ринку.

Минулого тижня під час запису подкасту мене спитали — а чи не використовуємо ми в новому бізнесі ту саму модель тільки тому, що знаємо та вміємо відтворювати цю систему? І це було чудове запитання! Я відповів співрозмовнику, що така модель достовірно ефективна, тому є сенс використовувати та розвивати її. Але після інтерв’ю замислився.

Справа в тому, що існує кілька когнітивних викривлень, які можуть спотворити наше сприйняття та об’єктивність. Наприклад, Закон інструмента, також відомий як Закон Маслоу. Він полягає в тому, що люди схильні використовувати лише ті методи та підходи, які їм знайомі, навіть якщо ситуація вимагає іншого підходу.
А ще є упередження підтвердження, як схильність шукати та помічати лише ту інформацію, яка підтверджує наші переконання, та ігнорувати протилежні дані.
Разом вони можуть створити міцний коктейль впертості та негнучкості, в жодному ковтку якого немає ані руху вперед, ані навчання на помилках.

Тому зараз я б відповів інтерв’юєру, що завжди варто використовувати найкращі практики та свої знання та навички, але при цьому бути готовим до експериментів і змін. Тільки так можна відкривати нові сенси та знаходити невторовані стежки.
І я працюю над цим в собі )